В умовах повномасштабної війни російська федерація активно використовує в Україні, Румунії та Молдові наш пострадянський посттравматичний синдром. Це три колишні посткомуністичні держави, які завжди орієнтувалися на достатньо сильну авторитарну владу. Після розпаду соціалістичної системи кожна з них пішла своїм шляхом, має власні виклики і свою внутрішню політичну турбулентність.
Другий момент пов’язаний із тим, що росія насправді не дуже креативна держава. Вона активно використовує радянський досвід й практики, зокрема, одразу після завершення Першої світової війни, коли в СРСР плекали мрії про світову революцію. Згодом це 1939-41 та 1946-48 рр. Сьогодні ми можемо говорити знову про аналогічні алгоритми та спроби спершу відправити або знайти своїх агентів впливу в тій чи іншій державі, створити там осередки нестабільності, проголосити якісь псевдореспубліки, а потім, щоб останні уклінно попросили москву «захистити», «допомогти» тощо.