Замість передмови.
В останні роки Україна відмовилась від повністю провальної політики багатовекторності. Євроінтеграційні прагнення нашої держави призвели до жорсткої протидії з боку Російської Федерації, яка переросла спочатку у торгівельну війну, а згодом і у військову агресію, окупацію частини суверенних українських територій та постійних військових провокацій. Окрім військового, політичного, економічного чинників є ще один досить важливий – релігійний. Всі ми є свідками тієї безпрецедентної інформаційної компанії з боку РФ, пов’язаної із отриманням Україною Томосу та утворення Української помісної церкви ( що відбулося 6 січня 2019р.). Як до цієї події, так і після неї російський інформаційний простір насичений залякуванням розгортання релігійної війни в Україні, перекручуванням фактів та відвертою пропагандою. Для людини, що не дуже обізнана в питаннях історії православної церкви такий інформативний тиск може здатися мало не передвісником апокаліпсису, чи подій явно катастрофічного характеру. Чи так є насправді? Чи є український Томос загрозою? Якщо так, то для кого? Чи насправді, все навпаки?! І отримання Україною своєї автокефальної церкви є подією позитивною в ракурсі еволюційного розвитку Української Держави. Для того що б розібратися в цьому необхідно проаналізувати історію країн Східної Європи, серед яких виразно виділяється Республіка Болгарія, історичний шлях якої дуже схожий на український,