Фінляндія доплачуватиме біженцям по 5300 євро за повернення на батьківщину

Міністерство внутрішніх справ Фінляндії ухвалило нове положення про допомогу за добровільне повернення біженців на батьківщину в межах відповідної урядової програми.

Згідно з новим положенням, розмір гранту на добровільне повернення становитиме 5300 євро, якщо заява подана протягом 30 днів після повідомлення про перше негативне рішення про надання притулку або відкликання заяви. 

ПОЗИВНИЙ «ТЕРМІТ»: МИ БИЛИСЯ В ІНШИЙ РЕАЛЬНОСТІ

Ще один герой проекту # Я_повертаюсь «кіборг» Генадій Влачіга (позивний «Терміт»), до війни досить міцно стояв на ногах й мав успішний, навіть можна сказати, квітучий, бізнес. Але коли на Грушевського запалали шини і полилася кров наших громадян, не втримався і, зібравши нехитрий свій скарб, рванув в обійми смерті - не зміг спокійно дивитися, як гинуть ті, за кого боліла душа.

- Але я не встиг. До того моменту, коли приїхав на Майдан, все скінчилося. Згорів Будинок профспілок. Загинула купа народу. Янукович - втік...

Однак, рідний Миколаїв зустрів Генадія не дуже привітно. Тільки-тільки звалили пам'ятник «вождю світового пролетаріату». Під меморіалом Героям-ольшанцям почали збиратися його «захисники»: Антимайдан, що підігрівався ззовні, набирав обертів.

"СТАЛЕВЕ ЖИТТЯ" ДЕНИСА ЖУКОВСЬКОГО

Через руки команди проекту # Я_повертаюсь пройшов не один десяток людей. Абсолютно різних здавалося б, але об'єднаних однією метою - служінню Батьківщині. Одні пішли на фронт виконуючи наказ, інших підняла по тривозі мобілізація, треті - знайшли в собі сили і сміливість добровільно встати на захист України.

Денис Жуковський, який волею долі опинився в Миколаєві ще до війни, в 2012 році, чим тільки не займався, аби твердо стати на ноги на новому місці. Після курортного, але такого рідного Скадовська, наше місто корабелів змусило мобілізуватися і знайти своє місце під сонцем. Денис почав займатися будівництвом і, потрібно зауважити, доволі успішно. До того ж, на новому місці й особисте життя почало налагоджуватися, що, погодьтеся, в житті будь-якої людини має своє велике значення.

ПО КРОМЦІ ЛЕЗА

Микола Русецький міг би, напевно, стати непоганим журналістом і поповнити ряди нашої пишучої братії, але доля і покликання розпорядилися інакше: один раз взявши в руки зброю, зрозумів - це саме «його справа».

Як і багато героїв проекту # Я_повертаюсь, тієї важкої для нашої країни весни 2014 року, Микола пішов служити добровільно.

- Я сильно турбувався за свого старшого брата Євгена, йому якраз прийшла повістка з військкомату. Треба було такому статися - як раз перед самим весіллям. Кажу йому: “Залишайся з сім'єю, я за тебе в армію піду”. Думав, ну навіщо недосвідченій у військовій

ОЛЕКСАНДР СМИРНОВ: АРХЕОЛОГІЯ ДОПОМОГЛА ВИЖИТИ

Про старшого викладача кафедри історії та археології історичного факультету МНУ ім В.О. Сухомлинського, «Городянина року-2014» в номінації «Наука і вища школа», автора книг і наукових статей, керівника багатьох експедицій в тому числі на острові Березань, в античній Ольвії, в городищі Дикий Сад, Олександра Смирнова добре знають і в рідному Миколаєві, й далеко за його межами.
Тема становлення археолога Смирнова, як серйозного вченого, - заслуговує окремої публікації, хоча їх [публікацій] і в миколаївській, й у всеукраїнській пресі достатньо. Але не всі знають про Олександра Смирнова - воїна, бійця і командира, справжнього десантника.

НЕВДАЧАМ ВСУПЕРЕЧ

Життя, доля й вдача - стрьомні штукенції. До одним ці примхливі пані вельми прихильні. Інших - «динамят» по повній програмі. Думаєш, що ось вона, удача, блукає поруч. Руку простягни - і все тобі на гарному блюдечку ляже. А виходить ...
Не все у житті Максима Грушая було гладко. Суворе дитинство по військовим містечкам - від Сибіру до Чорного моря, - хіпарсько-металюжная юність миколаївського "петеушника", субкультури та інша неформальщіна.

ВІЙНА — ТО ОСОБИСТИЙ ВИКЛИК

Шляхи, що приводять людину до війська, а тим більше - на війну, - дуже різні. Одні йдуть захищати Батьківщину з силою справжнього патріота - і таких, на щастя, більшість. Іншим - елементарно не вистачає адреналіну. На третіх вдягають військовий однострій чи не з примусом... Як потрапив під Курахове та Мар'їнку Володимир Закалюжний, нинішній 1-й заступник голови Асоціації інвалідів та ветеранів АТО з Миколаєва, розповідати хоч і довго, але необхідно.

Треба сказати, що Володимир - не корінний миколаївець. Він виріс у південній Феодосії, однак, після закінчення Миколаївського педінституту (учителів фізвиховання та допризовної підготовки у лихі дев'яності готували тільки тут), прикипів до міста корабелів душею і міцно «стати на якір»: обзавівся сім'єю, друзями і роботою.

Влад не уявляє свого життя без армії

Владислав Пантак – військовослужбовець окремого батальйону морської піхоти. Йому 22 роки і він учасник бойових дій. Тривалий час перебував на передових рубежах.