(представляємо главу нової книги нашого редактора "Засланці" про становлення українського підприємництва. Суб'єктивний погляд, але з елементами аналізу: як воно взагалі постало?)
В той день я був в гостях на двох приватних підприємствах. Власник першого - меблевої фабрики Віктор був небагатослівний:
- Сказав своїм робітникам, хто підтримує цих триколорів, що засіли біля меморіалу десанту - хай звільняються…
Другого, якого я зустрів вже під вечір - Павла, що підвіз мене до Адміральської, турбувало: що буде за “движ”?
Ватаги есбеушників, гопоти, журналісти, та якісь “новенькі” з фотокамерами згрудились перед клумбою зі скопаною землею перед будинком Миколаївської Облради та ОДА. На порозі стояв “тоненький” ланцюжок ментів в шоломах. Здається в нього офісний склад співробітників викликали зі штабу та паспортного столу… Провокатори, яких завезли з “раші” кидали грудки землі в наших хлопців, які стояли перед “ментами”, красномовно пояснюючи, що нікуди вони не пропустять “цих клоунів”...
Смеркалось. Співробітники ОДА з “чорного ходу” спокійнісінько покинули будівлю, як і персонал господарського суду. Десь о 19 відбулась в’яла спроба відтиснути захисників ОДА. Пару голів пофарбувала кров…
А ось як на ранок виглядали заголовки новин: Миколаївці без бандерівців звільнили меморіал Ольшанського.
“Минулої ночі група миколаївських громадян, більшість яких становили нормальні ровесники України, очистили меморіальний сквер біля пам'ятника героям-десантникам загону Костянтина Ольшанського від сепаратистів. Пропутинці кілька годин намагалися взяти штурмом під'їзд будівлі облради та ОДА. Махали триколорами, скандували назву сусідньої держави та прізвище тамтешнього президента. Міліція стояла, черемхою (газом) запахло. Було багато любителів відеозйомки, багатьох з операторів ніхто з місцевих журналістів ніколи не зустрічали раніше. Сонце зайшло, бійки тривали. Прапор нині недружньої держави продовжував майоріти над меморіалом, тоді як багатьох жовто-блакитних прапорів не дорахувалися.
Після ударів міських курантів о 23.00 городяни, що зібралися на площі перед міськрадою, заспівали гімн України і пішли висловлювати свою волю - прибирати безстроковий пікет сепаратистів з меморіалу біля будівлі облради. Міліція якось не зорієнтувалася (не хочеться думати про намір) спробувала завадити народному гніву. Сили були нерівні! Через пів години бійки під постріли травматів та бухання вибухових пакетів, миколаївці очистили пам'ятник легендарному морському десанту від проросійського контингенту. Люди раділи, обіймалися, фотографувалися і ніхто не бачив "страшних бандерівців", усі навколо були миколаївці.
Сонце зійшло. Час робити аналіз події. У тому числі що робили (і не робили) працівники державних силових відомств. На щастя, всі живі, кілька людей серйозно постраждали, але їх життю нічого не загрожує. Самоорганізація вкотре показала свою силу та відвагу!
Немає коментарів: