(представляємо главу нової книги нашого редактора "Засланці" про становлення українського підприємництва. Суб'єктивний погляд, але з елементами аналізу: як воно взагалі постало?)
Я приїхав до Криму в ту “гарячу” зиму наступного дня після 22 лютого, коли в Миколаєві вже повалили Леніна на площі перед міськвиконкомом. У Миколаєві,
який той самий Ленін колись назвав “червоним Пітером півдня”!
У Сімферополі на площі біля вокзалу на диво було мало таксистів. Поодинокі бусики наповнювались пасажирами з Одеського потягу на Алупку, Судак, Ялту. Мені не треба було поспішати, тому піднявся в салон автобуса з табличкою “Ялта”. Як завжди привітавшись, запитав: коли поїдемо?
Водій дуже уважно просканував мене й доповів чітко: “за розкладом”. Погляд того чорнявого чоловіка довго ще пам'ятав. Людина напружена, а я нічого не підозрював. Світило сонце, я не вперше направлявся до туристичного ярмарку в готельний комплекс “Ялта”, що на околиці однойменного міста. Тому й запитав водія, зможе він зупинити біля того готелю.
- Буду верхньою дорогою їхати, зупиню навпроти, там спуститесь вниз…
Через 5 хвилин після перевірки всіх квитків у пасажирів, що було дивиною для Кримських автостанцій на залізничному вокзалі - поїхали. Радіо “шансон” на весь салон якусь “лабуду” транслювало.
Я згадав приємні моменти вчорашнього вечора, коли Богдана однокласники завалились до нас з площі поздоровити старшого сина, після повалення комуністичного ідола. Хлопці були не просто збуджені, бо в їх житті стався (майже вперше за їх участі) революційний вчинок. Вони трохи випили імпортного алкоголю й почали усвідомлювати що розпочалось доросле життя.
Вже перед сном Богдан казав мені: не міг бажати більшого подарунка на день народження, як повалення Леніна… Не забуду на все життя!
Я його поцілував у тім'я та побажав гарних снів… А сам поїхав на вокзал на транзитний потяг до Сімферополя.
Наступного дня, під час туристичного ярмарку у Ялті, міністру туризму й курортів АРК Лієву весь час дзвонили. Коли він брав слухавку - змінювалось обличчя, сіріло з усміхненого перетворившись на суворе. Особливо зранку 26.02 коли ми разом опинились на презентації нового грязелікувального комплексу на -1 поверху готелю “Ялта”.
Через 4 роки ми з паном Лієвим зустрілись на святі Миколая в Миколаєві та я запитав: чого вони вам надзвонювали?
Змушували переходити на російський бік…
Саме це було головним засобом анексії Криму. Чиновників різного рівня, а також військовослужбовців різних міністерств й служб силового блоку “переманювали” вищою зарплатнею. Моряки прикордонники вивели свої катери в море й пішли до Одеси. А 97% особового складу кримського СБУ порушили присягу українському народові.
Український флот заблокували в озері Донузлав, затопивши поперек каналу до моря старий корабель. Командувач, молодий адмірал отримав від росіян новенькі погони й посаду заступника командувача Північного флоту й теж зрадив державу, якої обіцяв захист. Хлопці з деяких кораблів до останнього не здавались.
Саме місцева адміністративна еліта в перших рядах підтримувала й організовувала колаборацію з путінською Росією.
Звісно й весь “організований” цими людьми бізнес також почав виконувати російські вказівки. Спікер республіканського парламенту Константинов, власник великого будівельного бізнесу “Консоль”, закредитованого російськими банками на 300% фактично був маріонеткою в їх руках.
Деякі дрібні підприємці, а також переважна більшість кримських татар поїхали перереєстровувати бізнес на материк в Україну. Але ж банківські активи які були в кримських відділеннях банків зникли. Тільки Приват та Ощадбанк сперечались в судах за свої кримські активи.
До речі, окупанти до кінця року дозволяли працювати місцевим підприємцям за українськими державними дозволами.
У Севастополі місцевому мажору, онуку радянського адмірала, якого призначили мером, правити зголосився мій миколаївський однокласник, багаторічний служака спецпідрозділу “Вимпел” - Гай Юрченко.
Значна кількість прокурорів, ментів (майже 100%) та військових з легкістю переметнулись на службу росіянам, купившись на більшу зарплатню.
Мій останній передвоєнний вояж в Крим
Поки політики намагались "розіграти" кримську карту, Міністерство курортів та туризму Криму проводило у Ялті 23-й туристичний ярмарок. Як відомо, туристичний бізнес сезонний в Україні, але продавати послуги та тури потрібно взимку. Навіть якщо в країні криза влади, пропускати системну подію галузі тут не стали. 540 експонентів та кілька тисяч відвідувачів опівдні почали працювати. Міністр А.Лієв дав пресконференцію, де висловив бажання "звести" власників здравниць з музеями Криму, які часом за парканом, але не працюють разом".
Крім того, форум IT технологій у рекреації був присвячений тому, як продавати турпродукт онлайн. Ну і освітній центр мінтуризму представив курси для персоналу готелів, які ще працюють по-старому. При, тому що частка курортників Криму (лікування) склала 49%, роботи ще залишалось багато.
По місту шастали ряджені у псевдокозачі однострої москальські реконструктори, яких начальство Гіркіних скликало на “забезпечення” до Ялти. Від одного магазину де купляли дешевих сортів коняк вони переходили до горілчаного, потім - закуску шукали, сідали за столики в чебуречних на набережній біля порту. Впивались всмерть, обсцикали паркани та фасади…Я такої вакханалії не бачив років 30. Руський мір з'явився у всій своїй красі.
Телебачення транслювало мітинг біля Верховної Ради Кримської автономії де зібрались кримські татари. Місцевих депутатів в залі корумпували та залякували, щоб вони швидше оголосили про “вихід” з України. Спікер парламенту представляв найбільший будівельний бізнес на півострові, який був “по вуха” закредитований. Увечері мітинг розійшовся, а люди в чорному однострої спецпризначенців зі зброєю наступного дня зранку зайшли в будівлю ради.
На дорозі навколо Сімферополя та виїздах на материк з'явились БТРи морської піхоти Чорноморського флоту. Поряд стояли кримські та луганські “беркута”, яки повдягали триколорні пов'язки на руки та нишпорили всі проїжджаючи автомобілі. Я зранку їхав з наглим одеситом через Армянськ - не зупинились, пришвидшились. Черги з автоматів в наш бік не дочекались.
В.Головченко.
Немає коментарів: