Миколаївська окружна прокуратура, опрацювавши відкриті джерела інформації, встановила, що на території Степівської сільської громади Миколаївського району розташована католицька кірха Святих Петра і Павла, збудована у 1830–1885 роках. Будівля храму, площею понад 500 кв. м, споруджена в неоготичному стилі та, незважаючи на роки й вплив клімату, зберегла свою велич.
Попри очевидну архітектурну самобутність костелу та його культурну цінність, він не перебував на державному обліку як об’єкт культурної спадщини."
Як провести поверховий контент-аналіз (першого екрану видачі пошуковика google) стає очевидним, які "відкриті джерела" опрацьовували прокурори Миколаєва.
Знову цитата:
"Завдяки втручанню Миколаївської окружної прокуратури уповноважений орган у сфері захисту культурної спадщини вжив заходів для визнання культурної цінності католицького костелу.
Як результат, доведено, що храм є пам’яткою архітектури та потребує збереження для майбутніх поколінь. Католицький костел внесено до переліку щойно виявлених об’єктів культурної спадщини, що має наслідком його захист відповідно до Закону України «Про культурну спадщину».
Який стиль!
Знову цитата:
"Завдяки втручанню Миколаївської окружної прокуратури уповноважений орган у сфері захисту культурної спадщини вжив заходів для визнання культурної цінності католицького костелу.
Як результат, доведено, що храм є пам’яткою архітектури та потребує збереження для майбутніх поколінь. Католицький костел внесено до переліку щойно виявлених об’єктів культурної спадщини, що має наслідком його захист відповідно до Закону України «Про культурну спадщину».
Який стиль!
Молоді колеги з редакції Суспільного запозичили його. Навіть не перевіривши. А трохи нижче є посилання на працю відомого в краї історика від 1993 року:
Михайло Багмет
Німецька колонізація малозаселених земель південної України почалася після перемоги над турками, зокрема укладення Кючук-Кайнарджійського мирного договору (1774) і знищення Запорожжя. Правову дорогу їй відкривав виданий Катериною II ще 1763 року спеціальний маніфест. Спочатку планувалося вихідців з Пруссії, Баварії, Ельзасу, Саксонії, Швабії та інших місць розселити в Криму, щоб там вони вирощували виноград і плодоягідні культури. Та колоністів більше привабила територія поряд із землями герцога де Рішельє. Так біля Одеси виникли багаті колонії Великий і Малий Лібенталь, Йозефсталь, Лустдорф та інші. У 1789 – 1790 роках німців-менонітів оселено було на о.Хортиці та в околиці. Вийшло так, як писав згодом Т.Шевченко: „… І на Січі мудрий німець картопельку садить”.
Царська влада надавала колоністам значних пільг – їх звільняли на 10-30 років від усіляких податків, земських повинностей, рекрутських наборів і постоїв. їм гарантувалася свобода віровизнання. Кожна сім’я одержувала даром 60 десятин землі з правом успадкування, крім того, могла купувати ще землю.
Чутки про родючі причорноморські землі поширилися в Центральній Європі й сприяли посиленню припливу в першій половині XIX століття нових німецьких колоністів. 1809 року в місцевості, де тепер село Степове (Миколаївський р-н однойменної обл.), з’явився Карл Шардт. Згодом сюди прибули його брати Філіпп та Фінцен. Так виникла колонія Карлструе (пізніше Карлсруе), а в околиці з’явилися інші населені пункти – Ландау, ЦІпейєр, Катериненталь, Зульц, Рорбах, Раштадт, Йоганнесталь, Вермс, Ватерлоо, Гелененталь, Нейфрейденталь, Гольдштадт, Шенфельд (за радянської влади вони якийсь час входили до Ландауського, потім до Карл-Лібкнехтівського (німецького) національного району Миколаївської округи).
У 50-х роках минулого століття в Карлструе (українці й росіяни село називали Калістрове) проживало 587 чоловік (102 сім’ї), а в 1890-х роках постійного населення було вже тут 1174 чоловіки (211 дворищ).
Всі німецькі обійстя завжди були старанно доглянуті, заможні, втопали в садах та виноградниках. Біля Карлструе в семи великих ставках розводили рибу. Від оселі до оселі прокладали бруковані доріжки. Уздовж вулиць мешканці висаджували рівними рядами дерева. Між ними викопали 16 колодязів з джерельною водою. Поряд з добротними кам’яними житловими й господарськими приміщеннями колоністи зводили адміністративні будинки, школи, крамниці, культові споруди. Деякі з них збереглися донині, зокрема кірха в селі Степовому.
Відкритий 1900 року, цей храм став помітною архітектурною пам’яткою Надбужжя. (Згадайте що прокуратура пише за рік побудування?) Стіни й стеля її були оздоблені малюваннями. При вході містився великий механічний годинник. Неподалік від кірхи з 1907 року діяла німецька духовна семінарія.
Михайло Багмет
Німецька колонізація малозаселених земель південної України почалася після перемоги над турками, зокрема укладення Кючук-Кайнарджійського мирного договору (1774) і знищення Запорожжя. Правову дорогу їй відкривав виданий Катериною II ще 1763 року спеціальний маніфест. Спочатку планувалося вихідців з Пруссії, Баварії, Ельзасу, Саксонії, Швабії та інших місць розселити в Криму, щоб там вони вирощували виноград і плодоягідні культури. Та колоністів більше привабила територія поряд із землями герцога де Рішельє. Так біля Одеси виникли багаті колонії Великий і Малий Лібенталь, Йозефсталь, Лустдорф та інші. У 1789 – 1790 роках німців-менонітів оселено було на о.Хортиці та в околиці. Вийшло так, як писав згодом Т.Шевченко: „… І на Січі мудрий німець картопельку садить”.
Царська влада надавала колоністам значних пільг – їх звільняли на 10-30 років від усіляких податків, земських повинностей, рекрутських наборів і постоїв. їм гарантувалася свобода віровизнання. Кожна сім’я одержувала даром 60 десятин землі з правом успадкування, крім того, могла купувати ще землю.
Чутки про родючі причорноморські землі поширилися в Центральній Європі й сприяли посиленню припливу в першій половині XIX століття нових німецьких колоністів. 1809 року в місцевості, де тепер село Степове (Миколаївський р-н однойменної обл.), з’явився Карл Шардт. Згодом сюди прибули його брати Філіпп та Фінцен. Так виникла колонія Карлструе (пізніше Карлсруе), а в околиці з’явилися інші населені пункти – Ландау, ЦІпейєр, Катериненталь, Зульц, Рорбах, Раштадт, Йоганнесталь, Вермс, Ватерлоо, Гелененталь, Нейфрейденталь, Гольдштадт, Шенфельд (за радянської влади вони якийсь час входили до Ландауського, потім до Карл-Лібкнехтівського (німецького) національного району Миколаївської округи).
У 50-х роках минулого століття в Карлструе (українці й росіяни село називали Калістрове) проживало 587 чоловік (102 сім’ї), а в 1890-х роках постійного населення було вже тут 1174 чоловіки (211 дворищ).
Всі німецькі обійстя завжди були старанно доглянуті, заможні, втопали в садах та виноградниках. Біля Карлструе в семи великих ставках розводили рибу. Від оселі до оселі прокладали бруковані доріжки. Уздовж вулиць мешканці висаджували рівними рядами дерева. Між ними викопали 16 колодязів з джерельною водою. Поряд з добротними кам’яними житловими й господарськими приміщеннями колоністи зводили адміністративні будинки, школи, крамниці, культові споруди. Деякі з них збереглися донині, зокрема кірха в селі Степовому.
Відкритий 1900 року, цей храм став помітною архітектурною пам’яткою Надбужжя. (Згадайте що прокуратура пише за рік побудування?) Стіни й стеля її були оздоблені малюваннями. При вході містився великий механічний годинник. Неподалік від кірхи з 1907 року діяла німецька духовна семінарія.
Десь після 1917 року і семінарію, і храм закрили. Довгий час культова споруда стояла бездоглядна, інколи її використовували під склад. Після сталінської депортації німецького населення місцева влада намагалася знести кірху. Та було розібрано тільки баню.
Нині настав час розумно використати цю, дивом уцілілу, архітектурну пам’ятку. Звичайно, передусім її слід реставрувати. Левову частку готовий узяти на себе трудовий колектив місцевого високорентабельного радгоспу „Степовий”, що його очолює В.Погорілов. З ініціативи активістів громадських організацій виник план створити в реставрованій споруді самобутній музей та культурно-етнографічний осередок. У майбутній музейній експозиції має бути показано побут, національний колорит не тільки іноземних колоністів – німецьких, болгарських та інших, а й насамперед українців, що віддавна живуть на теренах, які в минулі століття називалися „землями колишніх Вольностей Запорозьких”.
Створення регіонального культурно-етнографічного осередку сприятиме організуванню в Степовому цеху народних промислів. Передбачається налагодити зв'язки з нащадками колишніх німецьких та інших колоністів, які живуть нині в Казахстані, Сибіру, виїхали до Німеччини.
Джерело: Пам’ятки України, 1993 р., № 1-6, с. 49."
Перепрошую за довгу цитату.
Але це принципово.
За часів незалежності з відомої культової споруди зник дах. Її фотографували для півдюжини хіпстерських альбомів/сайтів. Світлин з деревами у храмі повно в мережі.
У Степовому багато років утримували різні спортивні команди. Директор державного господарства це любив. А тим часом у Одесі з 1997 року зі спортзалу одного з закладів освіти, кірху Петра та Павла за допомогою німців з ФРН знову перетворили в культову споруду. З 2014 року там відбуваються чудові концерти після богослужінь.
У Степовому - вітри віють. А дописувачам з окружної прокуратури негоже перевіряти відкриті джерела. Так кірха стала католицькою на Миколаївщині.
А юні кореспонденти Суспільного їм повірили. А не перевірили.
С.Лиманов.
Немає коментарів: