Про підлітків-камікадзе. Чому їх буде більше і що робити вже?

затримана юна "мінерка" у Миколаєві

Мало хто знає, що найбільш системний документ по військово-патріотичному вихованні в Україні – досі чинний – підписаний зрадником Медведчуком. Що на болотах за останні 10 років системно збудували більше десятка загальнодержавних молодіжних рухів із фінансуванням в сотні мільйонів доларів щорічно (гроші вкладались найбільше не просто саме в ці рухи, а в їхню інституційнку та інфраструктуру).
А що у нас? Менш як 10 системних організацій, які є носіями цінностей та здатні їх формувати серед молоді, не стали - як би хотілось - рухами. Вони скорочують свою діяльність. І головний виклик у них не як створити нові осередки та залучити більше дітей до ціннісного виховання, а як знайти бодай якісь гроші, щоб організація могла продовжувати діяти бодай в штатному довоєнному режимі.
У результаті – оцінково – в нас більше 95% підлітків соціальні егоїсти. І вакуум легко заповнюється простими московськими наративами та грошима. Навіть в Івано-Франківську. Через Тік-ток накручують, через телеграм вербують. Ви здивується, але й негайна заборона цих двох соціальних мереж в Україні лише призупинить процес і легку вербовку, але без великих національних молодіжних мереж у сотні тисяч дітей це буде лише тимчасовий захід.
Бо в умовній Норвегії 80% молоді включені в суспільне життя, а залучення решти 20% дотягують грантами на активності із незалученими. Ще раз – гранти не є там основним інструментом. Основну роботу роблять молодіжні мережі побудовані там більше сотні років тому, із своїми ендавментами, будинками для молоді і навчальними польовими центрами. В одній Великобританії біля 500 000 скавтів, а ще десь 250 000 кадетів (спрощений скавтинг у військових одностроях).
А молодіжних рухів там значно більше, включно із молодіжними партійними осередками в університетах, які виховують майбутніх Теччер (у нас таких не буде, бо прямо заборонені законом). У Франції одних лише молодіжних працівників під чверть мільйона і щорічно готуються десятки тисяч нових. А є ще «Громадянська служба» через яку держава наймає сотнями тисяч молодих людей на волотерство за мінімальну.
Ближчий приклад. На менше 300 тисяч молоді, віком від 6 років, в Естонії працює фултайм більше 6000 молодіжних працівників (по одному на кожних 30 дітей та підлітків). І біля 1000 (!) молодіжних центрів. Окрім цього 3000 працівників фултайм займаються виведенням молоді на ринок праці, шукають і допомагають з роботою. Як сказав колись посол Естонії в Україні у одному інтерв’ю: «ми боремось за кожну молоду людину».
Окрім цієї базової молодіжної інфраструктури в Естонії (співмірній із нашою середньою за населенням області) є близько 10 тисяч молоді в найбільших молодіжних мережах країни: «Молоді орли» та «Дочки Батьківщини». Це молодіжки «Кайстеліту» (щось типу того чим мали би стати наші ДФТГ). В усіх трьох балтійських пост-совкових країнах діють аналогічні мережі і вони прямо фінансуються з державного бюджету, а керівників організацій – за законом - призначає Міністр оборони (у нас начальник штабу гри «Джура» - заступник міністра освіти, відчуваєте різницю в запиті?).
Естонська парамілітарна молодіжна мережа, як і кадети у Великобританії, діють фактично в кожній школі. Роботу ведуть підготовлені і вертфіковані Міноборони (!) - не відділом освіти - виховники, що працюють на базі шкіл по відповідних угодах. А фінансується це все не місцевим самоврядуванням, а з бюджету Міноборони (на болотах аналогічно з «Юнармією» - цю свою «модель» вони прямо злизали із НАТО вже після вторгнення в Україну 2014 року).
Молодіжні мережі «старих» країн ЄС мають повну базову інституційну підтримку від своїх держав (у нас таку, якщо повезе, хіба надає Німеччина…). Включно з компенсацією державою їх внесків у відповідні європейські молодіжні асоціації, як у Естонії (практична, а не словесна євроінтеграція молоді). В Естонії все це будували системно 30 років. Литва будує 15 років, бо після вступу в ЄС третина молоді тупо виїхала і зараз більшість школярів десь теж хочуть виїхати (і це з країни, яка вже в ЄС та НАТО). Литва поки наздоганяє потихенько Естонію, навіть наших експертів вербують та пропонують роботу.

Що можна зробити в Україні – щоб швидко, окрім заборони двох вище згаданих мереж?

1. Для початку - запустити багато грошей в інституційну підтримку організацій, які вже працюють. Вони мають думати не про те, де знайти гроші (а це смішні для держави суми), а як охопити більше молоді активною суспільною працею. Для початку 2-5 мільйонів доларів в рік вистачить, бо по великому рахунку і нема особливо що масштабувати, окрім кількох організацій, які регулярно публікують некрологи загиблих на фронті своїх активістів та вихованців, а не фоточки з конференцій десь за кордоном.
2. ⁠З допомогою молодіжних мережевих організацій серйозно вкластись в «Джуру», яку цього року – як оповідають - вперше за багато років взагалі без грошей залишили. Ця мережа у понад 70 000 підлітків має координуватись не профільним заступником Міносвіти, який – при всій повазі – поняття не має що це таке і для чого. А, як у нормальних країнах НАТО – мінімум бойовим полковником, призначеним Міноборони.
3. ⁠Створити і запустити потужну соціальну кампанію – і не «загальну», а дуже конкретну по перших двох пунктах. І не для дітей, а для волонтерів, яких ще треба відповідно вишколити. На жаль, на цьому список швидких рецептів вичерпується. Бо навіть московити із своїми бездонними ресурсами на війну створювали інструменти й запускали молодіжні загальнодержавні мережі упродовж останніх 10 років, вкладаючи сотні мільйонів доларів щорічно (лише торік офіційно більше мільярда рублів із держказни).

Ю.Юзич.