Розмови під час війни - майстерність комунікації

Українське суспільство, яке десятиліття знаходиться в стані опору агресії та анексії територій, а 3 роки в реаліях інтенсивної гарячої війни має купу проблем при спілкуванні. Адаптивність українців, хоча є унікальною, але  вимагає психологічної підтримки. В Одесі Nonviolent Peaceforce провів для місцевих та херсонських соціальних та супровідних працівників, практиків психологів, активістів  семінар з актуальних питань підтримки ветеранів та їх родин. Тренерська команда від київського фонду "Веста": Е.Ейхман та Т.Ціленко попрацювала на "відмінно".

Розібрали суспільні стереотипи та тригерні теми, яки вчорашніх та сьогоднішніх військових супроводжують й хвилюють.

Особливо прискіпливо розбирали: Як не наговорити зайвого? Ці болючі (для багатьох) питання та висловлювання наші пересічні громадяни готові застосовувати як кожну людину в "пікселі" побачать:

1. Коли перемога?
2. Ти когось вбивав?
3. Хто в тебе помирав?
4. Герої не вмирають!
5. Сонечки/котики/рятівники...
6. Не хвилюйся, все буде добре
7. Я тебе розумію!

Знайомо? А ви ще таке виголошуєте? Поздоровляю, ви "затримались" у довоєнній парадигмі спілкування, чи не вийшли з наївної матриці "сільської" культури.

З людьми що на війні були варто так будувати комунікацію 

• емпатія
• повага до досвіду
• прямота, чесність
• зацікавленність

Є кризові психічні стани, коли без спеціального навчання та медикаментозної компоненти не обійтись. Але за це "аматорам" взагалі не варто братись.

Пересічного ж ветерана війни тригерять наступні зовнішні чинники:

• гучні звуки, спецефекти
• дотики
• запахи
• сполохи світла
• обмеження поля зору

Як не нашкодити?

• фіксувати весь власний текст
• емоції стримуємо
• стабілізуємо ситуацію, заспокоюючи роздратування
• знайомимося (прямо завтра) з протоколом дій при панічній атаці
• знаємо та відрізняємо емоційні стани
• краще мовчати
• пропонувати пити лише воду.

Досвід людей з війни може бути травматичним, його не варто ворушити. Але, ветерани найкраще у командних роботах працюють, тому нам без них - ніяк, майже в кожній галузі життя.

Варто бойовий досвід ветеранів не відкидаємо на "гражданці", а враховуємо.

І варто пам'ятати, що ПТСР - психіатричний діагноз, його не можуть поставити психологи, а тому не варто цю абревіатуру використовувати на кожному кроці.

Ну а труднощі з плануванням майбутнього тепер в кожного українця. Не забуваємо про допомогу, але лише тим, хто її зажадав й оголосив про це. І пам'ятаємо, що побратимів - найкраще залучати для психопідтримки ветеранів.

В.Інгульский.