Як скучили за красою - мерщій до кінотеатру на "Партенопу"

 

Великий чаклун сучасного італійського кіно Паоло Сорентіно створив черговий шедевр. "Партенопа" - фільм-оповідь, філософська притча на тлі бухти Неаполя та його людей. На крайньому Каннському фестивалі картина не отримала призів, але набір акторів та засобів якими автор та команда оперували - заслуговує уваги. Українські кінотеатри, попри війну працюють навіть у Миколаєві, Сумах, Харкові, Одесі.

Героїня засвідчує красу, вивчає та захищає право жінки на обожнювання. А ще у фільмі є багато італійських, чи навіть Неаполітанських деталей, як щорічне згадування священномученика Януарія.

Костюми у фільмі виконував модний дім. Картинка - візуальний ряд, точніше, перфектна. Природа півдня Італії - майже ідеальна декорація. А ці довгі плани! Багато сигарет, але доречно, коли події відбуваються в 60-70-ті роки минулого сторіччя. А ще - дива кар'єри професорки антропології. Що точно не випадково, бо антропологічні риси зберігаються більш надійно аніж ознаки культури. Ну й стьоб над мафіозними та релігійними традиціями, маскультурою. Куди ж Сорентіно, автор "Молодий папа" без цього?

Подивиться.

А я - передивлюсь, бо не все "вхопив", чи точніше зрозумів з першого перегляду. Це як дуже коштовні ласощі - ніяк не можеш зупинитись: хочеться й хочеться!

В.Головченко.