(представляємо нову книгу нашого редактора "Засланці" про становлення українського підприємництва. Суб'єктивний погляд, але з елементами аналізу: як воно взагалі постало? )
Багато років в місцевому бізнесі зустрічав людей, яки були скоріше “на завданні”, ніж по власній волі напружувались за для отримання доходу. Їх в деякі роки та місцинах було значно більше ніж органічних підприємців. Відбувалось це вперш тому, що справжні власники бізнесу були або росіянами, або служили в різних спеціальних та мілітарних органах російської держави типу фсб чи слідкома.
Кажуть, у кожного росіянівського генерала в Україні є рідня, а це свідчення що частіше за все його бізнес поза службою було розташовано в Україні. Малий в містах: СТО, пральні, майстерні, пекарні, та аграрний в полях. Всі ці “родичі” мали відповідну сервісну “кришу”, супровід від українських колег - податківців, вогнеборців, а то й “фізиків” - тілоохоронців та есбешників. Це як у лісі - велика екосистема мурашника.
Генерал вирішив на морському пісочку десь у Коблеве поставити генделик (столики під парасольками де подають прохолодні напої) а купа довірених осіб з українського боку починає обслуговувати гроші, що російський генерал вирішив “вкласти”(закопати) тут. Легалізує підприємство, орендує землю, закуповує меблі й посуд, підписує угоди з постачальниками. При тому, вирішуючи купу “питань” з місцевою владою та різними перевірчими структурами. ну не може власноруч займатись тим бізнес-проєктом російський службовий. Тому й має спиратись/наймати довірених осіб. Український держслужбовець з сусідньої області такий самий антрепренер, тільки більш скаредний, менше платить, більше пильнує, має контакти з бандитами, іноді сам домовляється з різними бюрократами. Ну хто відмовить прокурору, якщо в його жінки в тому ж Коблево десяток готелей, барів, ресторанів?!
Ну а якщо позбавити від впливу на бізнес бюрократії, то вся “схема” зруйнується. Але же ж ви бачили підприємство без державної регуляції? Вони ж як діти малі ті підприємці - за ними треба весь час приглядати…ось схема розміщення хабарів “в бізнесі” й працює 25 років. Не всі ж можуть/хочуть завести гроші в офшори. Більшість, вихованих радянськими правилами чиновників “тихцем” мають записаний на родичів бізнес й отримують з нього винагороду поза деклараціями. Це, до речі, ще одна обставина, чому ціноутворення в Україні хибне, з прихованим зиском на реального власника, а не тільки номінального, який може залишатись без прибутку. В нормальній економіці це - нонсенс. Але в постколоніальному суспільстві - все можливе.
Номінальний підприємець в'яло зображає активність, ніяк не рекламується, не пропонує дисконти: “лежить” ніби на посаді “підприємця”.
Так і є.
Він, вона(дуже часто) лише зіц-голова, якого змалювали сто років тому одеські літератори Ільф та Петров у своєму другому найпопулярнішому романі про Бендера. Ці комбінатори й у 90-00 роки зустрічались на кожному кроці. Шахрайські схеми тому й живі, що багато чиновників не бажали жити на одну(1) зарплатню.
Немає коментарів: