Гарячі кадри нічного Тбілісі та протестів там, роздмухали давнє сперечання. Чи можна без революцій(ривків) змінювати свідомість?
На перший погляд - здається, ні!
Скільки гарних слів про демократію й свободу вибору було виголошено зимою 2004 в Києві. А потім, кремльовські увімкнули свій "бойовий" телевізор з піснями "про головне" - пропаганду одностайності, у крайньому випадку: "не все однозначно", й "розбили" запал
помаранчевої революції. Не забували ще й газ перекривати, та персоналії з еліти - корумпувати. Текі особистих справ на сотні комсомольських секретарів та партійців залишались в межах Садового кільця, а значить - компромат мав працювати на білокамену. Десь так відбувалось в 2014-му плюс закамуфльоване військове втручання.Сьогодні я не буду торкатись всіх засобів втручання у внутрішні справи незалежної України, хочу сконцентруватися на медіа.
З перших років незалежності в Україні партія "коханців Москви" в місцевій журналістиці була. Співпрацювали. Заглядали в рота. Отримували гонорари й завдання. Були клони й філіали. Через ці "проксі" пропагандистів під виглядом "КП" чи "Комерсант" Україна пройшли сотні не самих поганих журналістів, редакторів. А були ще телевізійні канали, радіостанції. Відпрацьовували порядок денний який "верстали" московські технологи. У субрегіонах Південь, Донбас "качали" сепаратистів та "коханців імперії" майже ті самі партійні журналісти. І хоча на ялтинський набережній побудували Макдональдс, але пам'ятник ідола стояв там, а неподалік газетний кіоск набитий комуністичними газетами російською. Замальовка початку січня 2007 року.
У той час майже всіх "якісних" на їх погляд, медійників вже запросили до Москви. Ну й Роднянский будував на 1/6 суші успішну ТБ мережу, після принизливого грудня 2004, коли в ефірі, ніби, вибачився за маніпуляції 1+1 під час виборів президента.
"Македонці" не бажали гаяти часу й за подобою "пітерців", що взяли Москву, полинули на Київ того часу. Їх медіа військо довгий час очолювала така собі галичанка на прізвище Герман, зі Львівської комсомольської газети, інших нагадаю в УРСР - не було. Пост-поступ на десятиліття "спалахнув" й...втратив редактора у трощі після швидкої їзди автомобілем.
Доречі, ще одного видатного публіциста й політика Чорновола також було вбито саме у дтп. Випадково? Не думаю.
Після виборів 2010 на яких всі патріотично налаштовані медіа отримали "двійку" почалось будівництво "паханата". Тепер ми знаємо достеменно навіщо агента Сівковича було скеровано курувати міжнародні інформаційні проєкти в Україні. Ну а компромісні столичні медійні колективи тим часом почали "дрейф" у бік переможців. Ринок реклами було монополізовано не місцевими агенціями, а через нього було зручно економікою медіа керувати.
Все більше контенту було створено на ліцензії придбані Москвою. Пропаганда нікуди не поділась під час підписання Харківських угод. А вони - де-факто відчинили анексію Криму. московські газети активно продавались в українських супермаркетах, в ефірі лунали пісні (згадали) російської попси, а в кабельних мережах домінували росТБ канали. Гастролювали весь час якісь російські театральні колективи б "безкінечним" Мастером й "2 товаришами". Увагу суспільство наприкінці листопада 2013 перехопило побиття студентів на Майдані.
Почалось дорослішання української медіагалузі. Останній ідеологічний "засланий" Савік ще залишався й "пудрив" мізки, але відкриті пропагандисти потяглися до Москви, назустріч - політ мігранти типу Моті й Жені... Підросли вже за 20 з гаком років свіжі місцеві журналісти. Трохи політичної волі було каналізовано на виокремлення й захист суверенного інфо простору. Почали змінюватись регуляторні медіа-закони.
Інформування потроху, але стало брати верхи. Але висвітлення зокрема Мінських угод виявило слабкість місцевої політичної журналістики. Ну не вистачить Портнікова на всі приводи. А радіо Свобода всіх типу патріотичних студентів простажувало. Після багаточисельних журфаків, яких в попередню декаду перебрендовали в соціальні комунікації, все більше випускників оминали медіа. Одною з причин залишається низька платня.
Культура комунікацій з владою пішла на чергове коло осучаснення. Електронне.
Ожила реформа Суспільного, яка багато векторів побачила. Деякі політичні актори пішли в тінь з перемогою комедійного колеги. Шоувізацію медіа зупинила війна. Призупинила...
Поки інформування "вигризає" власну долю ринку у пропаганди. Умови військового стану не сприяють всеосяжному інформуванню. Але...коли було легко?
Варто слова й образи промовисті шукати. Особливо, коли ти в однострої. Може публіцистику того ж самого Франка перечитати. Працювати всій медіа галузі є над чим. Цей бій з імперією - не останній. Допомога десь блукає...
В.Головченко.
Немає коментарів: