Брехт по-людські у Львові

Брехта до цієї вистави я завжди сприймав через призму московського пропагандиського прочитання творчості драматурга. Ще б пак у німецького автора з 1954 року Міжнародна Сталінська премія «За зміцнення миру між народами». Вистави ставили по театрах всієї радянської імперії, поезію видавали. Але всі більше як ідеологічного критика буржуазного світу. І ось у Львівському національному академічному театрі ім. М. Заньковецької режисер Максим Голенко поставив дуже людяну виставу з епічного циклу «Тригрошо́ва о́пера» де досліджуються пристрасті людські.

Обидва головні герої — буржуа і підприємці й обоє по суті розбійники, в них є кохання й інші почуття та жага до грошей, а події розгортаються у вікторіанській Англії. Костюми не вводять в оману, а скоріше підкреслюють воєнний час.

Музика у постановці грала й у Брехта важливу роль, поважний український режисер, який завжди дуже уважно ставиться до звукоряду власних творів вивів на сцену весь оркестр театру (диригент - н. а. України БОГДАН МОЧУРАД) й зонги, музику до яких написав Курт Вайль, звучать наскрізь всі дії. Музика складна, як життя, а портал серед декорацій посилює сенси (сценографія Алії Байтенової).

Як це зазвичай буває у виставах М.Голенко актори віддаються завданню на сцені на 300%, майже всі. Не розумію чим він їх мотивує, але дивлюсь в різних театрах, різних міст й драматургії років 15, а актори в них дуже виразно грають. Всі акценти й характери вимальовуються зрозуміло. Пластика акторів драми вище всіляких похвал (Балетмейстери з. а. України МАКСИМ БУЛГАКОВ, ЛЮДМИЛА ПЕРНЕПЕСОВА).

Вистава була поставлено до вторгнення, а в цьому сезоні її оновили, як каже сам Максим: “Ця вистава дорослішає разом з країною, відкриває нові сенси. Вона стала занадто актуальною. У ній є два контрастні світи. Війни та людей, які з неї повернулися – з болем та моральним правом голосу. І світ поза цією війною – де є корупція, яка паразитує на всьому, включаючи війну. У реальності ми зараз спостерігаємо появу людей зі зброєю, які бачили смерть. Коли вони повертаються у цей “мирний” простір – їм дуже важко, вони не знають, як пристосуватися до іншої реальності”.

Емоції глядачів після прем'єри різні. Дехто довго “перетравлює” матеріал, думає, а дехто швидко аналогії в нашому сьогоденні знаходить.

На то театр який супроводжує людей тисячі років, як своєрідний тренажерний зал, де емоції роздивляються. 

Поклін після прем'єри

Приємно що львівські медіа багато написали про повторну прем'єру, більшість - змістовно, по-різному, а не для згадки. Театр Заньковецької стає обов'язковим пунктом туристичної програми у місті Лева, не все ходити тільки по ресторанах та пивницях.

В.Головченко,

фото автора та театру