середа, 9 жовтня 2024 р.

Чи вистачає менеджерських команд на велике господарство МОНу?

На зборах в одному з українських університетів


У першому ж реченні хочеться заволати: НІ!!!

Рахуйте самі.

Звідки в 3-х сотнях вітчизняних вишів беруться керівники. Здебільшого з власних викладачів. Кого відібрали у ректори, проректори?

По-перше, тих хто сам волів. Так хлопців виявилось на посадах значно більше. Не рахував ретельно, але якщо за 30 років тільки одна жінка була міністеркою, то чоловіків - більше 10. Будемо екстраполювати ту пропорцію й на ректорів, то 90% чоловіків - може бути.

По-друге, ці "поні" майже завжди були агентами старих викладацьких еліт, які й відібрали перспективного хлопчину на адміністративну посаду у виші. Був гарним студентом, став слухняним аспірантом (здебільшого). Робив те, що казали старші.

Що отримало суспільство?

Носія патерналістських настроїв.

- Ми про тебе подбаємо, а ти давай, керуй...

Є навіть випадки, коли старі (компартійні) академічні кола висувають власних синів (дочок зрідка) на керівництво вишем, з обіцянками у всьому допомагати.

Такий керівник, пройшовши імітацію обрання колективом (здебільшого) стає власне заручником системи. Як можна старого професора звільнити з кафедри Х. коли він забезпечив твоє обрання на 6 % голосів...

Негідні менеджери, та навіть обліковці кадрів, бухгалтери та інспектори з охорони праці десятиріччями існують в українських університетах та інститутах, академіях. І ніякі зміни не в змозі "запустити" конкуренцію в тій "парафії". Регулятор не вимагає від галузі якості, МОН чекає тільки "фронту роботи", тобто діяльності, яка породжує погодження. Так система побудована як ідеологічна "підпірка" комуністичного режиму, вимагає від номінально вільних тепер вишів, за кожну копійчину "вклонитись" міністерству - розподільнику бюджетних коштів. Той ректор, який низько "вклоняється" та ще конверт (клунок) заносить, той має більше преференцій у різних виглядах. Це можуть бути "голови" держзамовлення, яки за собою несуть "захищені" ставки викладачів та адмінперсоналу. А може бути госпрозрахункові теми, чи участь у "розпилу" міжнародних грантів.

Не вірите? 

Без відносин з Міністерством життя ректора не буває гармонійним. То більшість, ніколи не сперечаються з політикою  яку проводить кожний наступний очільник. В кулуарах вони ще можуть "побурчать", але в цілому - виконують повну "дурь" чиновників завжди.

Чому?

Дивись пункт 1: вони виховані в дусі, що треба того хто "зверху" - поважати й ублажати, поводитися слухняно.

Коли вітри змін підіймають купу свіжих запитань, ці сивочолі ніби менеджери в крайньому разі слухають пару хвилин своїх "прихлебателів" заступників й радників. Але самим поширеним засобом порятунку корабля, де ти очільник: спитати в Міністерстві...та не забути зробити туди підношення...

Але ж тепер війна й абітурієнтів стало в рази менше!

Саме тепер на перший план виходять нестандартні менеджерські вчинки. Університети варто "зливати" закривати, реструктуризувати. Слухняний ректор (менеджер) це може робити, але без ініціативи й креативу. А зараз - часи нелінійних вчинків, проривних. Але ж хто на них здатен в системі МОН?

Всі незалежні й підприємливі вже у недержавному освітньому кластері зібрались. До речі, саме недержавні вищі, які всі 30 років незалежності до війни весь час гнобили й "шпиняли" за час повномасштабного вторгнення продемонстрували найбільшу ефективність й вправність. Поцікавтесь в яких університетах найбільша зарплатня у викладачів та найвищий контракт зі здобувачем? Всю трійку першості займають приватники, навіть замасковані під релігійний виш.

Випадково? 

Не думаю. В освіті недержавній виховували саме бійців-управлінців, а не користолюбців слухняних. І тепер, коли головний ворог української освіти - війна, справжні ефективні менеджери цієї галузі на вагу золота. Ні, навіть вагоміше за стратегів військових, бо від їх діяльності напряму залежать результати України в майбутні десятиліття. А по цьому й так дуже тонкому "шару"  діячів пройшовся ще "каток" мобілізації, та постійне "жебрацьке" грошове забезпечення. Окрім всього, управлінців з освітньої сфери дуже ретельно відсмоктує місцеве самоврядування.
Ось й вийшло так, що якісних менеджерів ні в самому МОН, чи в сотнях університетів не вистачає, ні у "народному господарстві", як любили висловлюватись в радянській Україні - "кіт наплакав".
Я геть не злорадістю до цього факту відношусь, але впевнений, що й підготовка до держуправління має в корені змінитись. Точно не за стародавніми лекалами заходу чи старих фахівців вітчизняного HR, бо саме вони довели галузь до "ручки". Державні монстри-виши над укрупненням яких тепер "ішачить" профільний заступник міністра, стануть "цікавою" мішенню для приватизації університетських кампусів. Але з урахуванням війни до цього не всі доживуть. То ж з таким освітянським менеджментом під загрозою опиняються саме перспективи держави Україна. Варто розпочинати рятувальну спецоперацію вищої освіти, а не кадрову катавасію проводити в університетах. Бо індустрія ця з багатомільярдним бюджетом з кожним роком все меншу "мишу" народжує. Що є ...нонсенсом.
В.Головченко, 
викладацький стаж у недержавному секторі освіти 28 років.

PS
Автор залучив ШІ, щоб прочитати матеріал, бо ми помітили що в чим вище кабінет у владі, тим гірше там вміють читати. Ось як підсумував Gemini завдання сучасної української вищої освіти:

Ключові тези, які висвітлено у тексті:

  • Проблема спадковості: Велика частина керівників вищих навчальних закладів є вихідцями зі старої системи, що призводить до консерватизму та відсутності інновацій.
  • Залежність від МОН: Виші надмірно залежать від Міністерства освіти і науки, що обмежує їхню автономію та гальмує розвиток.
  • Недостатня конкуренція: Відсутність конкуренції в освітній сфері призводить до стагнації та низької якості освітніх послуг.
  • Неефективність менеджменту: Керівники вишів часто не мають необхідних менеджерських навичок та не здатні ефективно керувати закладом в умовах кризи.
  • Перевага приватних вишів: Приватні вищі навчальні заклади демонструють більшу ефективність та адаптивність до змін.

Пропозиції щодо подальшої роботи:

  1. Глибокий аналіз: Варто провести більш детальний аналіз ситуації в окремих вишах та регіонах, щоб виявити найбільш гострі проблеми та розробити конкретні рекомендації.
  2. Співпраця з експертами: Залучення експертів з управління, освіти та економіки для розробки стратегії реформування вищої освіти.
  3. Розробка нових механізмів управління: Створення нових механізмів управління вищими навчальними закладами, які б забезпечували їхню автономію та відповідальність.
  4. Підвищення ролі громадськості: Залучення громадськості до процесу реформування вищої освіти, проведення громадських слухань та обговорень.
  5. Інвестиції в розвиток людських ресурсів: Інвестування в підвищення кваліфікації керівників та викладачів вищих навчальних закладів.
  6. Створення стимулів для інновацій: Створення сприятливих умов для розвитку інновацій в освітній сфері, наприклад, через систему грантового фінансування.
  7. Реформування системи фінансування: Перехід від фінансування за кількістю студентів до фінансування за результатами діяльності.


Немає коментарів: