В Києві провели міжнародну конференцію «Реалізація права на пам’ять: шляхи формування сучасної культури памʼяті в Україні».
Метою конференції було дослідити роль роботи з пам'яттю, подолання соціальних та колективних травм, а також еволюцію практик меморіалізації в умовах війни, що триває.
«Випрацювання підходів до памʼятання подій війни матиме істотний вплив на встановлення правди та досягнення справедливості. Тож це не тільки питання меморіалізаційної культури, а й питання стійкості, соціальної згуртованості, та зрештою національної єдності», – пояснив Голова Українського інституту національної пам’яті Антон Дробович.
Конференція, яку організував Український інститут національної пам’яті у співпраці з Фондом «Партнерство за сильну Україну», об’єднала провідних українських та міжнародних теоретиків і практиків у сфері пам’яті та меморіалізації. Серед них були: Антон Дробович, Антон Лягуша, Лєра Лауда, Оксана Довгополова, Катерина Семенюк, Наталя Гуменюк, Дамір Саголь, Світлана Осіпчук та інші.
Анна Онищенко, очільниця ФПСУ, підкреслила, що Фонд активно підтримує проєкти в сфері перехідного правосуддя, зокрема роботу з пам’яттю, адже вона уже під час війни допомагає наближати справедливість та зцілювати колективну травму ще до того, як правосуддя в юридичному сенсі буде реалізовано.
Одним з прикладів та способів формування «нової мови» пам'яті є проєкт Лабораторія практик меморіалізації, про який розповіла Оксана Довгополова, співзасновниця та кураторка платформи культури пам’яті Минуле / Майбутнє / Мистецтво: «Ідея була в тому, що є багато художників-архітекторів, які хочуть працювати з темою меморіалізації, але вони ніколи цього не робили, і в них немає бекграунду експертності для того, щоб рухатися в цьому напрямку. Є експерти університетські, які викладають, але які не виходили умовно в поле. І є юристи, є психологи, є люди, які працюють з різними точками роботи з мовою меморіалізації, які треба враховувати. І ми уявили собі лабораторію, в якій збираються представники з різними експертними бекграундами та шукають мову меморіалізації. Коли ми запускали лабораторію, наша найсміливіша фантазія говорила нам, що до нас подадуть заявки, скажімо, 50 людей, і ми оберемо групу маленьку, будемо з ними працювати. Заявок було 350».
Софія Мілошевич Бейлефельд, представниця Афганської організації з прав людини та демократії, докторка філософії, дослідниця меморіалізації наголосила, що меморіалізація – це неточна наука, яка повинна бути прив'язана до контексту. Не можна застосувати рецепт з-за кордону чи з однієї частини країни до іншої без врахування контексту. А також підкреслила важливість ролі психологічної підтримки як для потерпілих, так і для активістів, які займаються роботою з пам’яттю.
Лєра Лауда, співзасновниця платформи памʼяті «Меморіал», розповіла про важливість спільного проживання війни, усвідомлення об’єднуючих ритуалів, як наприклад, ініціативу “Стіл пам’яті”, яку платформа “Меморіал” підтримала разом з “Hrabar Foundation”. Також наголосила на важливості співтворення меморіальних просторів на прикладі розробки цифрового меморіалу на Чернігівщині, в Ічнянській громаді: “для них (людей у громаді) це було важливим, що вони можуть докластися, донести, висловитися, а потім побачити певний продукт, де це враховано, і вони розуміють, що це були не пусті слова, тобто, що їх почули”.
Журналістка, документалістка та співзасновниця Лабораторії журналістики суспільного інтересу Наталя Гуменюк зауважила важливість навіть тимчасових рішень роботи з пам’яттю для потерпілих, щоб вони мали місце, де можуть проживати своє горе, навівши приклад виставки на Софійській площі. Так, єдиним місцем куди жінка могла принести квіти коханому військовому, став тимчасовий банер з його фотографією.
Окрім дослідження ролі пам'яті, на конференції підіймалися теми формування «нової мови» пам'яті в Україні, а також музеєфікації та архівування.
Крім того, Фонд «Партнерство за сильну Україну» відкрив виставку «Меморіалізація. Практики памʼятання», яку можна відвідати в Національному музеї історії України у Другій світовій війні ( у приміщенні під постаментом “Батьківщина-мати”) до 4 жовтня (включно) (понеділок, 30 вересня – вихідний).
Ірина Купчинська
консультантка з питань роботи з пам'яті ФПСУ, соціальна антропологиня
Довідка:
Український інститут національної пам’яті — центральний орган виконавчої влади, який реалізує державну політику у сфері відновлення та збереження національної пам’яті Українського народу. На сьогодні ключовими напрямами роботи Інституту є: збереження памʼяті, меморіалізація російсько-української війни її подій, жертв і героїв; збір та систематизація усних історичних свідчень про минуле; переосмислення і подолання російської імперської та радянської тоталітарної спадщини («деколонізація»); реабілітація жертв політичних репресій;популяризація української історії та розвінчання російських історичних міфів.
Фонд "Партнерство за сильну Україну" — це спільна донорська програма Уряду України та восьми держав-партнерів, що реалізує проєкти в деокупованих і прифронтових громадах, а також на національному рівні. Метою ФПСУ є зміцнення стійкості українського уряду в умовах російської агресії та посилення його спроможності надавати критично необхідну допомогу громадам у співпраці з громадянським суспільством, ЗМІ та приватним сектором. Міжнародні фінансові партнери: Велика Британія, Естонія, Канада, Нідерланди, Сполучені Штати Америки, Фінляндія, Швейцарія, Швеція.
Docudays UA — міжнародний фестиваль документального кіно про права людини. Мета фестивалю — сприяти дотриманню й захисту прав людини та основоположних свобод, утверджувати розуміння людської гідності як найвищої цінності, підвищувати рівень громадянської активності в Україні, сприяти розвитку документального кіно.
Національний музей історії України у Другій світовій війні — музей в м. Києві, що фокусується на гуманітарному вимірі Другої світової війни. Місія музею полягає у всебічному та об’єктивному висвітленні історії найбільшого мілітарного конфлікту ХХ століття та демонстрації масштабів і наслідків цієї війни для України в глобальному контексті.
Немає коментарів: