Повернення Ройтбурда в Одесу разом з «Теоремою влади»

Рефлексія Ути Кілтер на виставку в центрі UNION.

Почну з приватних спогадів… Останній раз я бачила та спілкувалася з ним разом із Владою Ралко та Володимиром Будніковим у ресторані «Горсада», куди ми дісталися на таксі, я ще подумала: «О, Ройтбурд, директор Музею, «жирує»». Щось їли. Спілкувалися, про щось сперечалися, а спілкування з ним завжди було ІНТЕЛЕКТУАЛЬНО насиченим та, зрозуміло, дещо іронічним стосовно усього. А потім він підвівся і спираючись на свою естетського вигляду паличку, пішов. Йшов він ПОГАНО – ледве пересуваючи ноги.

То було навдивовижу видовище, жахаюче, в мене стисло серце: «О, то він, здається справжнім хворим…». 

Але так не могло бути! 

Адже він, по-перше, щойно приступив до свого керування Художнім музеєм; по-друге, просто НЕ МІГ, не міг собі дозволити, бо ми за нього воювали, відстоювали…

Він не намагався приховувати своє єврейство, ніколи, але підтримував українство, нашу культуру, знання історії. Більш того його знання були найширші, власно кажучі, академічного гатунку. Це завжди вражало. До того ж його пам’ять дорівнювала цій, нашій сьогоденній Вікіпедії. Це безперечний факт! 

Він вражав об’ємом знань, гуманітарних та історико-політичних. (Один маленький приклад: в Художньому музеї працює молодик на прізвище «Дамаскін» і коли я запитала його, чи знає він, що був Візантійський філософ з тим самим прізвищем, той відповів, що Ройтбурд його поінформував (!?)).

Зрозуміло, що виставка у центрі УНІОН демонструє майже все створене цим митцем. Що її куратор (Костянтин Дорошенко) мав докладати зусиль, аби позбирати усі ці твори до купи. Там навіть присутня графіка Помпейського циклу! Та колажі на тему влади з пошматованим офіціозним/парадним портретом Людвіга Баварського.

Оскільки я намагаюся працювати як арткритик, а не мистецтвознавиця, то треба все ж стримувати себе, не зосереджуватися на «Ситуації» довкола особистості пана Ройтбурда. 

До речі, я його питала (приватно) як він, єврей так широко/відкрито підтримує українськість в Одесі, то він пояснив, що євреї, МАЮТЬ підтримувати доцільну політичну ситуацію в країні, де вони живуть, суто як її громадяни. І послався на якийсь закон з Тори…

Мене дуже тішила можливість зустрічі з численними творами художника, то стало начебто зустріччю з моєю молодістю, бо вони нагадали мені часи та обставини створення полотен. А також відповідністю тем вкрай актуальними тоді: Віктором Ющенко, потім Євромайданом, який мав місце і в Одесі.

Він створив свій власний, тобто відразу впізнаваний тип живопису, дещо брутальний та одноманітний: монофігурна композиція на коричневому тлі. Написане начебто мастихіном, а не кісточкою, як личить живописцю. Єдиним виключенням (яке присутнє в експозиції) є полотно «Повернення Караваджо», там на чорному тлі лініями відтворено шляхи та причини викрадення ЄДИНОГО Караваджо в Одесі. Тоді це справді було ПОДІЄЮ, яка збентежила усіх, всю Одесу. Всі якось вже надто переймалися тим, всі…

Так, якщо це вже арт-критичний текст, то я маю надати якісь зауваження. Мабуть, бажано НЕ художньої сторони його творчості. Бо то був ПРОСТО обраний ним СТИЛЬ. Згодом впізнаваний «стиль Ройтбурда». (Цікаво, чи є вже підробки під Ройтбурда?)

Хоча виставка в центрі УНІОН презентує не лише твори, а справді знайомить з багатьма особливостями ОСОБИСТИХ зацікавленостей художника: у літературі (особистісна дружба з Сергієм Жаданом, хоча відомо, що Ройтбурд до Харкова не їздив, але створював свої поетичні твори). Багато хто з митців його «не любив», а деякі аж НЕНАВИДІЛИ, зрозуміло чому. Адже досягти подібної відомості їм було неможливо. Недоступно, неприступно.

До речі Ройтбурд ще писав поезію, звідки й виник «проєкт» з Сергієм Жаданом. 

В цілому мене майже влаштовує сторінка у Вікіпедії, та пам’ятайте, що художник це не той, хто вправно щось/якось зображує, а художник, це той, хто через свої твори спроможний відобразити свій час у повному обсязі. ОБ’ЄМНО, нехай й на площині полотна.