Я розумію, що при совдепії він тролив чиновників, я пам'ятаю. Райкін старший - теж тролив, такий був тренд. Вони в ті часи на великій сцені все одно говорили тільки те, що можна. Та й до великої сцени без кдб хто міг дістатися? Ніхто. А ці всі синенькі та фарширована риба - я сама народилася на Молдаванці, ці всі вислови та приколи нескінченні - це звичайна побутова мова Молдаванки й нічого він не вигадав, просто взяв готове та віщав. Ви сходіть в суботу на Староконку, там ще залишилися динозаври, самі почуєте.
Так вийшло, що бульвар перейменували одночасно з вулицями імені дійсно дуже гарних, справжніх письменників - Олеши, Бабеля, Паустовського, Ільфа, Петрова, Катаєва. Так вони радянські, вони чекісти, такий був час, інших не було, але це справжня дуже майстерня література. А цей петросян в свідомості багатьох вагончиком причепився, та його у великі письменники просувають. Ну який він прям письменник? Артист естради. Не порівняти це з неймовірної якості прози Бабеля, Олеші та Паустовського і. т. д. Поетика - ключове поняття в літературі, як на мене. Якщо такі тексти пхають в купу серйозної літератури - це паплюжить серйозну літературу.
І ось історія моя власна про цього пліснявого кумира. Коли я тільки випустилася з університету, влаштувалася на роботу кореспонденткою в покійному вже виданні "Одеський вісник". Щодо цього в мене є навіть повість, але то вже інша історія. І ось така редакторка говорить мені - Зараз книжкова виставка "Зелена волна" там буде ВІН, кумир покоління. Він інтерв'ю давати не любить, а ти, типу, гарна, молода, красива (посадовий сексизм, але в той час про це не думали), йди прикинься фанаткою, поговори з ним, попроси автограф, й те, що він тобі скаже, оформи, як, типу, інтерв'ю, та здай в свіжий номер текст. Я така пішла на цю виставку, вона була на морвокзалі, але для себе вирішила, що це не порядно, некрасиво й неблагородно, брехати зірці, що я не кореспондентка, а типу фанатка. І просто вчесну підходжу до нього - Я кореспондентка, ви б не могли дати інтерв'юшку?
І ось історія моя власна про цього пліснявого кумира. Коли я тільки випустилася з університету, влаштувалася на роботу кореспонденткою в покійному вже виданні "Одеський вісник". Щодо цього в мене є навіть повість, але то вже інша історія. І ось така редакторка говорить мені - Зараз книжкова виставка "Зелена волна" там буде ВІН, кумир покоління. Він інтерв'ю давати не любить, а ти, типу, гарна, молода, красива (посадовий сексизм, але в той час про це не думали), йди прикинься фанаткою, поговори з ним, попроси автограф, й те, що він тобі скаже, оформи, як, типу, інтерв'ю, та здай в свіжий номер текст. Я така пішла на цю виставку, вона була на морвокзалі, але для себе вирішила, що це не порядно, некрасиво й неблагородно, брехати зірці, що я не кореспондентка, а типу фанатка. І просто вчесну підходжу до нього - Я кореспондентка, ви б не могли дати інтерв'юшку?
А він такий - Так, так, зараз, почекай трохи. Чекаю годину, знов підходжу. - Ви б не могли дати інтерв'юшку? - Так, так, зараз, почекай трохи. Дивлюсь, ще через хвилин 20, він в машину сідає. Підходжу ще раз - ви б не могли...
- Так так, зараз... хлопає перед моїм наївним носом дверима - й машинка їде. Роздається сміх в салоні. Дядьки з мене потішилися й поїхали собі.
Редакторка скандалила, принижувала мене, як могла, червоніла аж. - Я ж тобі казала прикинутися фанаткою, навіщо ти сказала, що кореспондентка? Він ненавидить кореспондентів! А я така - Це не чесно й неблагородно. Ну таке. Потім мене звільнили. Не тільки за це, за різні незручні прояви. Газета була кондова така, радянського формату. Мені було не смішно.
Ось я зараз займаюся суспільними проєктами іноді, в мене беруть інтерв'ю молоді кореспонденти, навіть якщо вони несуть дикунство дебільне - я ніколи з ними погано не поводжусь. Та і мало хто вважає нормальним так себе поводитися з людьми, можна просто казати ні - та й годі. Це така просто рисочка до загального портрета. Малесенька, але ексклюзивна.
Зараз набіжать й будуть мені писати - Знесіть оперний ще, все знесіть, нічого не залишиться від Одеси... Я не обладміністрація, щоб за це все відповідати - одразу попереджаю. Але я філологиня - літературознавиця, я шарю в літературі - це точно і шмандрецький не письменник! Й людина непорядна була ще. А чому я прізвище викривлюю - бо це інтернетний езоп, щоб менше увагу ботів притягувати.
Редакторка скандалила, принижувала мене, як могла, червоніла аж. - Я ж тобі казала прикинутися фанаткою, навіщо ти сказала, що кореспондентка? Він ненавидить кореспондентів! А я така - Це не чесно й неблагородно. Ну таке. Потім мене звільнили. Не тільки за це, за різні незручні прояви. Газета була кондова така, радянського формату. Мені було не смішно.
Ось я зараз займаюся суспільними проєктами іноді, в мене беруть інтерв'ю молоді кореспонденти, навіть якщо вони несуть дикунство дебільне - я ніколи з ними погано не поводжусь. Та і мало хто вважає нормальним так себе поводитися з людьми, можна просто казати ні - та й годі. Це така просто рисочка до загального портрета. Малесенька, але ексклюзивна.
Зараз набіжать й будуть мені писати - Знесіть оперний ще, все знесіть, нічого не залишиться від Одеси... Я не обладміністрація, щоб за це все відповідати - одразу попереджаю. Але я філологиня - літературознавиця, я шарю в літературі - це точно і шмандрецький не письменник! Й людина непорядна була ще. А чому я прізвище викривлюю - бо це інтернетний езоп, щоб менше увагу ботів притягувати.
О.Кутінова.
Немає коментарів: