Covid-19 та торгівельна війна між Китаєм та США, що почалася ще в 2018 році, змусила переглянути міжнародні торговельні зв’язки та змінила світові ланцюги постачання. Ті золотих кілька десятиліть, що дозволили розквітнути міжнародному поділу праці, уже пройшли, сьогодні ж ми живемо у реальності, де на торгівлю впливає геополітика. Як у такій реальності діяти країнам?
Тут на заміну глобалізації може прийти регіоналізація, що включає в себе “ніаршоринг” (від англ. nearshoring) та “френдшоринг” (від англ. friendshoring).
У контексті міжнародної торгівлі “ніаршоринг” означає переорієнтацію торгівельних зв’язків у сусідні країни, як наприклад це робить США, що переносить своє виробництво до Мексики. Раніше ви можливо чули це поняття в контексті найму працівників на аутсорс із інших країн, що особливо поширено в IT-сфері. Тут контекст той самий, але вже у державних масштабах.
“Френдшоринг” націлений на співпрацю з “дружніми країнами”. Той же В’єтнам, Тайланд, Індія, Малайзія, Туреччина і т.д., які для США та ЄС є “дружніми” та куди зазвичай переносять виробничі потужності з Китаю. Ця дружність визначається торгівельними бар’єрами та, що більш важливо, “розумінням” політичних поглядів США та ЄС цими країнами. Це може здивувати, враховуючи, що ми вказали навіть Туреччину та Індію, однак їх зараз не розглядаються як загрозу, хоча все більша концентрація виробництва в Індії може зіграти злий жарт із західними корпораціями, які намагаються перенести своє виробництво в інші країни.
Застосування ніаршорингу та френдшорингу націлене на забезпечення стабільності міжнародної торгівлі навіть в умовах присутності агресивно налаштованих країн, які спокійно розвивалися в умовах “контролю ескалації”.
@OstanniyCapitalist
Немає коментарів:
Дописати коментар