З 2014 року відчуття свята змінилося. З'явилася спільна ідея цінності свободи та важливості вибору національного шляху.
З 2022 року день 24 серпня перетворився на головний, важливіший за всі, коли ми запалювали свічки, прикрашали вічнозелені дерева, робили ритуальні форми з тіста.
Три роки День Незалежності ми святкуємо по за приємної атрибутики. Свято забарвлено кров'ю, завалено бетоном розтрощених будинків, вистілено тілами загиблих, витоптано ногами біженців… Чи вартує таких жертв ідея вільної нації та прапор на території, що належить громадянам України?
Три роки День Незалежності ми святкуємо по за приємної атрибутики. Свято забарвлено кров'ю, завалено бетоном розтрощених будинків, вистілено тілами загиблих, витоптано ногами біженців… Чи вартує таких жертв ідея вільної нації та прапор на території, що належить громадянам України?
Адже поруч із нами, нехай у страху та обмеженнях, але без великого горя, живуть різні народи та країни, у яких теж у календарі є якесь число для офіційних радощів та феєрверків? Чому ми йдемо на смерть заради незалежності, а вони вважають за краще не ризикувати тим, що неможливо повторити?
Все залежить від персональних шкал цінностей у людей, від принципів, рис національного характеру та ще чогось незрозумілого, метафізичного.
Людину під дулами автоматів змушують заспівати куплет із гімну Росії, а вона, ледве ворушачи розбитими губами, затягує: «Ще не вмерла Україна і слава, і воля…», одержуючи за це кулю. Зовсім не раціонально! Адже міг би ще жити та жити…
Але чому ми вважаємо за краще померти, але зберегти гідність? Чому схильні створювати шлюби з кохання, а не за розрахунком? Чому хочемо будувати життя самостійно, а не за наказами чи побажаннями інших? Чому прагнемо не підкорятися силі?
Адже це ознаки ірраціонального поведінки. І День Незалежності – тріумф розкутого духу та вільної свідомості, а не якихось прагматичних рішень. Бо все раціональне є егоїстичним, банальним і передбачуваним. Історію рухали вперед незгодні із запропонованими обставинами, супротивники волі, що нав'язується, й скам'янілих правил, що не дають дихати.
Ціна незалежності призначається не тими, хто до неї прагне. Жертви є на совісті супротивників нашої свободи, а не прагнучих до неї. Тому дуже багато країн у світі зараз прикрасили власні вулиці та площі українськими прапорами. Бо людство бажає поділяти гордість героїв, бути причетними до них, щоб не зникнути у трясовині приборканого духу.
Все залежить від персональних шкал цінностей у людей, від принципів, рис національного характеру та ще чогось незрозумілого, метафізичного.
Людину під дулами автоматів змушують заспівати куплет із гімну Росії, а вона, ледве ворушачи розбитими губами, затягує: «Ще не вмерла Україна і слава, і воля…», одержуючи за це кулю. Зовсім не раціонально! Адже міг би ще жити та жити…
Але чому ми вважаємо за краще померти, але зберегти гідність? Чому схильні створювати шлюби з кохання, а не за розрахунком? Чому хочемо будувати життя самостійно, а не за наказами чи побажаннями інших? Чому прагнемо не підкорятися силі?
Адже це ознаки ірраціонального поведінки. І День Незалежності – тріумф розкутого духу та вільної свідомості, а не якихось прагматичних рішень. Бо все раціональне є егоїстичним, банальним і передбачуваним. Історію рухали вперед незгодні із запропонованими обставинами, супротивники волі, що нав'язується, й скам'янілих правил, що не дають дихати.
Ціна незалежності призначається не тими, хто до неї прагне. Жертви є на совісті супротивників нашої свободи, а не прагнучих до неї. Тому дуже багато країн у світі зараз прикрасили власні вулиці та площі українськими прапорами. Бо людство бажає поділяти гордість героїв, бути причетними до них, щоб не зникнути у трясовині приборканого духу.
О.Прилипко.
Немає коментарів: