Чимало психологів досліджували, що відбувається з людьми, коли вони починають отримувати інформацію про хибність улюблених образів, смаків. Ламає…
Тому вкрай корисним вийшов цей проєкт, започаткований Одеським бізнес-клубом. Тільки - постмодерним. Бо кожний експерт, учасник дослідження, спікер на обговореннях весь час намагався “свою” правду довести. Може це й непогано, але точно не наблизили оформлення сучасного наративу. Не дивно. Відбувся добрий SWOT-аналіз, а тепер варто запускати стратегічне планування.
Допоки вчені суспільнознавчих дисциплін не поспішають вивчати досвід трансформації одеського “світу”, місцеві підприємці спробували з мітами розібратись. Вони ближче до маркетингу, цілком бізнесової дисципліни. Міти - це як “лейбли”, марки, що спрощують сприйняття та доводять до автоматизму. Zippo - запальничка.
Одеса - бандитське місто. Кому такий конструкт “заходить”? Точно не поважному банкіру, який залучає капітал та намагається вдало інвестувати. Може торговцю зброєю, чи охоронними системами такий слоган сподобається, бо буде спонукати опікуватись власною безпекою. А інвестору у міську інфраструктуру - ні. Якщо ви турист, то ризик потрібен лише для розваг й то не довго.
Ось й виходить що наратив луб'янської пропаганди, який чверть сторіччя поширювали про “бандитську Адесу” не цікавий тепер власне місцевим. Не всім, але більшості недовподоби.
Проєкт з вивчення та деконструкції одеських мітів почався в березні, а закінчився ось-ось.
Виявилось, що навіть сам аналіз цих пропагандистських штампів, навіювання підняв цілу хвилю емоцій серед мішпухи. А тут ще знову прибулі та столичні/галицькі експерти “підкинули дров”.
Короче, палає від Ланжерона до Брайтона. На святі одеські образи - зазіхнули! Неподобство.
А шансон?.. Його теж на Луб'янці створили?! Ха… на Арнаутський… - відповіли зберігачі місцевих музичних смаків.
З великих “плюсів” проєкту рахую - дослідження історій підприємців міста (150 довідок про підприємців Одеси початку XVIII - середини XX ст. доступні на сайті проєкту).
А ще: соціологічне дослідження. Національне репрезентативне опитування щодо уявлень про Одесу та фокус-групи в Києві, Дніпрі та Львові.
Аналітичне дослідження природи міфів Одеси в історичному контексті “Одеський міський міф: наративи, структура, перспективи розвитку” - можете самі прочитати, хоча в документі 100 сторінок.
Але навіщо купа інших статей, матеріалів? Не хочеться здогадатись, що для “об'єму” виплатної відомості.
Як на мене, то проєкт перезавантажився дослідженнями й документами.
Процес осмислення та випрацювання нової емоційної оповіді про місто “Край Чорного моря” не може швидко відбуватись ще й на фоні війни. Чого вартують лише сперечання стосовно імен в топонімах між городянами та міською владою…
Чи не найбільшим мінусом проєкту стала комунікація цілей й завдань проєкту. Здалось, вони змінювались декілька раз протягом півріччя. Це теж ноу-хау одеське. Як заявлено у підсумковому релізі: ”Одна з цілей проєкту — створення платформи для комунікації та синхронізації зусиль бізнесу, влади та громади для посилення репутаційно зумовленої безпеки у місті та регіоні. Його напрацювання можуть стати фундаментом для багатьох наступних проєктів, ініціатив та активностей, направлених на формування оновленого образу міста з урахування його культурних та історичних надбань усіх періодів.”
Фраза “важка” як для читання, а ще для усвідомлення: що робити будуть. Бо…
Конформізм й тут сховався. Як воно буде, туди й ціли “вивернемо”, мабуть, подумали ідеологи проєкту.
Кашу комунікувати насправді легко, назві лише інгредієнт, крупу з якою варять. Ти, хто полюбляє манну, ніколи не зрозуміє прихильників гороху. Кожному своє. Не можна всіх вмовити полюбити дореволюційних підприємців, бо через них більшість у революцію полинули й перемогли нарешті. Тому сподіватись, що завтра всі одесити полюблять відкриті імена забутих підприємців початку XX сторіччя - ілюзія. Так й від результатів сприйняття міту “за Одесу” в Дніпрі чи Харкові - не теплішає місцевим.
Боже збав від примітивного копіювання львівського досвіду, як хтось радить з метропольним статусом. Після серіалу “Слуга народу” й перенесення запитів до кіно в реальну політику - має щеплення виробити.
Ну а щодо платформи комунікацій, під час гібридної війни - надскладне завдання. На одній імітації довго не протягнеш. Треба буде будувати численні комунікативні медіаканали й наповнювати їх сенсами, а не рілзами з Привозу. А для цього потрібні - люди. Більшість яких вже давно поїхали з Одеси за своїми мріями. Як не крути, треба буде розгортати інституалізацію процесу поширення нової легенди. Треба буде бюджет на це завдання наповнювати й календарний подієвий план, а ще месиджі прописувати. Багато чорнової “піарної” роботи, яку до недавніх пір ворог проводив й на підряди запрошував знаних одеських літераторів, митців, публіцистів та політиків. Чи треба “стару гвардію” знову долучати?
На фінальному обговоренні результатів згадали 2-х літераторів з Одеси. Бабеля й Жаботинського. Точніше - їх прижиттєвий результат й творчий доробок. Поєднувало лише те, що обидва починали в одеських медіа. Обидва поїхали з міста за новими перспективами. Жаботинський почав будувати сіонізм з британськими колонізаторами, а Бабель з більшовиками, що захопили російську імперію - “енкавеесників” край. Обидва до передчасної смерті встигли зізнатись Одесі в любові на сторінках літературних творів, але на батьківщині канонізували лише одного. Через 100 років одному є пам'ятник в Одесі, іншому лише стінопис намалювали декілька років як. Тепер молоді люди не читають обох авторів. Інші часи, інші улюбленці в публіки. Нащо чубитись: хто більше любив Одесу? “Знання чи переконання з часом змінилися”, як зазначав мудрий Канеман на початку цього тексту.
В.Головченко.
Немає коментарів: