Все починається з цінностей

Як же втомлює та розчаровує…. Так багато-що багато-кого із нас втомлює, дратує і розчаровує!

І часто річ не в тому, що це наші особисті проблеми... часто річ у чомусь масштабнішому. Як-от суспільні норми — те, що прийнятно, що вважається нормальним та толерується суспільством і що є часто зламаним, або квазі-нормою.

Варто, нарешті прийняти як факт та істину, що той/та хто виблискує та гарно виглядає, голосно кричить та вміє заткнути всім рота, той/та, що основним способом впливу має маніпуляції, знецінення та лицемірство — не обов'язково, вартий уваги та поваги (а часто — навпаки)

Все починається з цінностей

Все і завжди!

Якщо ви так не думаєте — перегляньте свій світогляд, бо людина людині не вовк (як вчили нас російські фільми).

Якщо ми, як суспільство будемо дозволяти, просувати, толерувати, обирати, виправдовувати та цінувати лише те/тих, що/хто гарно виглядає і вміє іти по головах — то гріш ціна нам самим!!!

Базові людські цінності та права завжди очевидні:

право на життя,


заборона рабства та примусової праці,


право на свободу та особисту недоторканність,


на справедливий суд,


право на повагу до приватного та сімейного життя,


право на свободу думки, совісті та релігії тощо

(взято із Європейської Конвенції прав людини — дивитися тут)

Проблема в тому, що універсальні права людини легко обійти, зробити неважливими, легко навіть посунути та зробити перешкодою! (Легко саме нечесними шляхами) І якщо це дозволяти.... робити нормою усунення невигідних правил чи прав людини, чи просто людини... ох... як мені шкода таке суспільство… бо воно буде приречене!

Репутація — це те, що народжується від транслювання та монолітного дотримання цінностей (але з долею гнучкості, звісно, щоб без фанатизму, ідіотизму, на всього іншого ….изму!

Ви скажете, що залежно від виховання і самовиховання, освіти та самоосвіти в людей можуть бути дууужеее різні погляди на те, що таке цінність та права! Але, насправді, все це уловки та хитрощі, щоб полегшити собі життя та з меншим опором досягти бажаного. Або просто виникає від нерозуміння, недостатку освіти чи виховання (що виправляється та над чим можна працювати, переважно).

І одна справа, коли людина порушує базові права іншої в побутовому житті. Це неприйнятно і незаконно, але так буває, було і буде. Тут підключаються відповідні органи, інституції та вирішують проблему. Але навіть такі побутові ситуації змінюють долі та життя людей, і, на перший погляд лише кількох, хоча це не так. Ні в якому разі не можна ігнорувати дрібні несправедливості чи знецінювати проблеми однієї людини (порівнюючи з іншими), бо як показує наука та історія — в кінцевому результаті виграє (читайте виживає та процвітає) лише інклюзивне суспільство!

Але зовсім інша справа, коли організації, що мають транслювати загальнолюдські чи професійні цінності починають нівелювати та порушувати права людини. Особливо, якщо ці організації причетні до державних органів та установ договорами, співпрацею, рекламою тощо.

Особливо, якщо замість реальних цінностей, а отже і репутації, обирається лише гарна картинка — ілюзія, яку демонструють усім на показ. Придивіться, як часто ви це бачите, насправді. Наприклад, компанія демострує, що цінує та поширює закон, знання (та будь-що). По факту — платить величезні гроші, щоб поширити цю інформацію, а за ширмою (реально) не вважає, що знання варті гідної оплати чи поваги! Шукає рабів, які мають знання у цій сфері і поділяться ними за хліб, а вона потім додасть сучасну, ефектну картинку, залучить ще з десяток спеціалістів, які придумають, як ті знання, отриманні так ніби вони пісок на пляжі, продати найкраще та найдорожче. Але найважливіше, зробити акцент на цінностях, обґрунтувати, що реальні знання та уміння безцінні, і лише вони варті вашого (читачу, покупцю, глядачу тощо) часу і лише ми (компанія, організація тощо) це вам запропонуємо, бо знаємо їм реальну ціну (так говоримо в рекламі, а насправді…)!
І звісно, той десяток фахівців отримують куди більше фактичного та реального визнання своєї робити (читайте цінності), ніж ті, хто створить продукт, який є чистим знанням/вмінням та навичкою. Продукт, на якому зароблять мільйони тисячі інших, не розуміючих його!

Звісно, така проза життя! Так влаштована наша реальність!
Але реальність така, якою її робимо ми самі. Суспільство не виникає саме по собі — воно результат трансляції та підтримки цінностей та потреб кожного та кожної у ньому!

Люди завжди використовували та будуть використовують плоди чужої робити. Це було і буде! Це навіть добре і нормально! Тут не про наївність! Тут про права людини — використовуйте, будь ласка, але законно! Благо хтось-колись додумався про патенти, авторське право, копірайт тощо. Якби люди не використовували плоди чужої праці. То давно б вимерли!

Але, завжди будуть ті, хто користуватиметься чужим доробком підпільно, маневренно та неетично — вони, звісно, не матимуть репутації та абсолютної підтримки суспільства (якщо воно не безнадійно хворе…). Хтось із таких ділків навіть процвітатиме. Когось викриють. Когось навіть не зможуть звинуватити, бо дуже хитро все закрутить і закон безсилий — так буває…

Але… якщо поставити питання…

Річ у тому, що, скажімо, державна інституція, яка відповідає за здоров’я не може одночасно вважати, що здоров’я це не її зона відповідальності чи цінності. Чи може!?

Інституція, яка відповідає за знання не може одночасно їх знецінювати і зневажати. Чи може!?

Установа, що транслює/позиціонує себе як храм права та закону не може одночасно не визнавати права людини та гратися із законами як з розмінними монетами і не може не ставити закон і право як фундамент самої себе. Чи може!?!?

І ще багато можна написати із різних сфер життя, але суть, думаю, вловилась…

Отже, який вердикт — як вважає наше суспільство? Що для нас прийнятно?

Гарна картинка і вміння просунути себе та зачавити конкурентів (фінансами, з’язками, дорогою рекламою, наглістю, врешті-решт)? Чи для суспільства таки важливі цінності та репутація, які не лише слова і гарні картинки чи навіть гарні люди, а щось непорушне, часто невигідне та некомфортне, але те, що дозволить усім відчути рівність та повагу?

І не варто зараз, вчергове гніватися та виливати своє праведне невдоволення на владу та тих, кого прийнято вважати «сильними світу цього». Це ж теж лицемірство — спосіб відчути себе хорошим/шою та показати іншим, що я щось роблю — висловлюю невдоволення і зневажаю багатих! Це не дії, а ілюзія дій.

Справжня позиція, вибір та демонстрація власних цінностей — завжди дається важко! Особливо на початку. Часом це навіть і не можливо, або і шкідливо для здоров’я чи життя — бо може втратитися дружба, робота, позиція в суспільстві, доступ до якихось благ і т.п..

Більше того, ніхто не любить тих, хто змушує напрягатися чи вказує на помилки. А раптом хтось звинуватить, що щось робили не так і помилялися. Це ж такий жах визнати помилку! А виправити її — це взагалі Боже збав — це ж підтвердить, що помилка була. І доведеться визнавати, що хтось десь не такий хороший як всі думали.

Але тут проблема з двох кінців, бо суспільству пора нарешті визнавати помилки та їх визнання, як норму — що вони були є і будуть, бо всі помиляються. А от на повагу заслуговують найбільше ті, хто свідомо визнають, шукають способи та можливості виправити та виправляють. Якщо суспільство буде здорово відноситися до помилок і людей, а не підносити посаду! на п’ядестал вище гідності людини, то і люди бачитимуть сенс визнавати свої помилки та виправляти їх.

Зараз, дуже часто, ситуація така — хтось помилився — признається, йому не дають шансу виправити, зразу казнять привселюдно за будь-які грішки. Тому часто винні чи утаємничені у вину усіма силами прикривають помилку (хоча, це не основна причина приховування), роблячи вервечку з десятка інших помилок, на вигляд таких незначних. Так створюються безліч несправедливостей, порушуються безліч прав і так багато людей відмовляються від усіх своїх цінностей та переконань.

Суспільству, тобто кожному і кожній з нас, щоб стати краще, треба брати відповідальність за себе, насамперед. Те, що ми вибираємо: лайкаємо, поширюємо, коментуємо, купуємо, за кого голосуємо, про що мовчимо, бо ж це теж вибір — промовчати, або не вибрати… усе це визначає наші цінності, наші ставлення до прав інших.

Тому не варто гнівно кивати чи скандувати в сторону влади щоразу, коли нам щось не подобається. Не вистачає нам освіти — займаємося самоосвітою, не вистачає виховання — займаємося самовихованням. Не розуміємо і не маємо часу чи можливості пізнати/навчитися — шукаємо спеціалістів, які уже цьому вчилися та мають практику. Не подобаються нам чиїсь цінності та стиль вирішення проблем (інституції, людини тощо) не просуваємо їх, навіть якщо вигідно! Навіть якщо заплатять!

Віримо в щось важливе, бачимо цінність та благо — перевіряємо, дізнаємося чи вірно усе розуміємо, дізнаємося думку експертів — поширюємо, транслюємо, підтримуємо. Навіть, якщо не платять. Навіть якщо немає вигоди! Або навіть якщо є небезпека.

Все і завжди вирішує кожен і кожна із нас! Ми не маленькі люди, які не здатні змінити систему і якими завжди нехтують (як нам нав’язали думати російські фільми). Насправді, лише кожен і кожна з нас своїм вибором, демонстрацією та неухильним дотриманням своїх цінностей та прав інших — щодня та щосекунди впливає на те, яким буде наше суспільство.

Як же хочеться вірити, що ми зможемо побудувати його на цінностях та правах реальних та базових, які неможливо заперечити без маніпуляцій та лицемірства.

Як же хочеться вірити!

Світлана Кучпилюк.