Після приголомшливої поразки консерваторів, новий лідер лейбористів став прем'єр-міністром. Що стало основою для такого тріумфу і змусило британців довірити майбутнє країни Кіру Стармеру?
Народжений у 1962 році в робітничій сім'ї, Стармер змалку відчув на собі всі виклики, з якими стикалися звичайні британці.
Його мати страждала на важку форму артриту, а батько працював на фабриці інструментів. Ці обставини сформували у молодого Кіра глибоке розуміння соціальних проблем та прагнення до змін.
У студентські роки Стармер активно захопився лівими ідеями. Навчаючись у Лідському університеті, він став членом Молодих соціалістів Лейбористської партії. А вже після отримання юридичної освіти в Оксфорді, у 1986-1987 роках, Стармер навіть редагував троцькістський журнал "Соціалістичні альтернативи". Це був час, коли радикальні ліві ідеї здавалися багатьом молодим британцям відповіддю на проблеми тетчерівської Британії.
Але життя швидко навчило Стармера, що реальні зміни потребують прагматичного підходу. Ставши адвокатом, він зосередився на захисті прав людини. Його робота над гучними справами, як-от боротьба проти смертної кари в країнах Карибського басейну та захист активістів у справі "Макдональдс проти Стіл і Морріса" (відомій як "Справа МакЛібел"), показала, що навіть в рамках існуючої системи можна досягати справедливості.
Під час роботи радником з питань поліції в Північній Ірландії після підписання Белфастської угоди 1998 року він на власні очі побачив, як складні політичні конфлікти можуть вирішуватися шляхом діалогу та поступок з обох сторін. Ця робота, за його словами, стала ключовим фактором у рішенні зайнятися політикою.
Поворотним моментом у кар'єрі Стармера стало його призначення на посаду головного прокурора Англії та Уельсу. На цій посаді він мав справу з найскладнішими правовими та етичними питаннями - від переслідування корумпованих політиків до розслідування скандалу про сексуальне насильство з боку відомого телеведучого Джиммі Севіла.
Коли Стармер прийшов у велику політику в 2015 році, Лейбористська партія переживала глибоку кризу. Під керівництвом лівого радикала Джеремі Корбіна партія зсунулася далеко вліво, пропонуючи масштабну націоналізацію та радикальні економічні реформи. Це призвело до катастрофічної поразки на виборах 2019 року, найгіршої для лейбористів з 1935 року.
Стармер, який на той час був тіньовим міністром з питань Brexit, розумів, що партії потрібен новий курс. Коли він висунув свою кандидатуру на посаду лідера партії в 2020 році, то запропонував поміркований підхід, який би поєднував соціальну справедливість з економічним прагматизмом.
Ця стратегія виявилася успішною. Стармер переміг у внутрішньопартійних виборах і розпочав процес оновлення партії. Він відмовився від радикальних обіцянок Корбіна, таких як безкоштовний інтернет для всіх чи чотириденний робочий тиждень. Натомість Стармер зосередився на більш реалістичних пропозиціях: підвищення мінімальної заробітної плати, реформування системи охорони здоров'я, боротьба зі зміною клімату через "зелені" інвестиції.
Наприклад, замість повної націоналізації енергетичного сектору, він запропонував створення державної енергетичної компанії, яка б конкурувала з приватними. Щодо Brexit, Стармер вирішив не проводити другий референдум, а зосередитися на покращенні умов існуючої угоди з ЄС.
У питанні освіти Стармер відмовився від ідеї повного скасування плати за навчання в університетах, натомість запропонувавши реформу системи студентських кредитів та збільшення інвестицій у професійну освіту.
Така прагматична позиція дала свої плоди. На виборах 2024 року лейбористи здобули переконливу перемогу, покінчивши з 14-річним правлінням консерваторів. Виборці втомилися від хаосу та нестабільності останніх років і повірили у помірковані, але реалістичні обіцянки Стармера. Радикальні ідеї, чи то ультраправий популізм, чи то лівий соціалізм, сприймаються більшістю британців скептично.
Тепер новообраному прем'єру доведеться втілювати свою програму в життя. Це буде непросто, враховуючи складну економічну ситуацію та глибокі розколи в суспільстві. Але Стармер вже довів, що вміє знаходити компроміси та об'єднувати людей навколо спільної мети.
Еволюція Стармера від марксиста до центриста відображає ширшу тенденцію в європейській лівій політиці. Після падіння Берлінської стіни та краху совітського блоку, ліві партії по всій Європі були змушені переосмислити свої позиції. Успіх "третього шляху" Тоні Блера в 1990-х роках показав, що ліві можуть перемагати, поєднуючи соціальну справедливість з ринковою економікою.
У студентські роки Стармер активно захопився лівими ідеями. Навчаючись у Лідському університеті, він став членом Молодих соціалістів Лейбористської партії. А вже після отримання юридичної освіти в Оксфорді, у 1986-1987 роках, Стармер навіть редагував троцькістський журнал "Соціалістичні альтернативи". Це був час, коли радикальні ліві ідеї здавалися багатьом молодим британцям відповіддю на проблеми тетчерівської Британії.
Але життя швидко навчило Стармера, що реальні зміни потребують прагматичного підходу. Ставши адвокатом, він зосередився на захисті прав людини. Його робота над гучними справами, як-от боротьба проти смертної кари в країнах Карибського басейну та захист активістів у справі "Макдональдс проти Стіл і Морріса" (відомій як "Справа МакЛібел"), показала, що навіть в рамках існуючої системи можна досягати справедливості.
Під час роботи радником з питань поліції в Північній Ірландії після підписання Белфастської угоди 1998 року він на власні очі побачив, як складні політичні конфлікти можуть вирішуватися шляхом діалогу та поступок з обох сторін. Ця робота, за його словами, стала ключовим фактором у рішенні зайнятися політикою.
Поворотним моментом у кар'єрі Стармера стало його призначення на посаду головного прокурора Англії та Уельсу. На цій посаді він мав справу з найскладнішими правовими та етичними питаннями - від переслідування корумпованих політиків до розслідування скандалу про сексуальне насильство з боку відомого телеведучого Джиммі Севіла.
Коли Стармер прийшов у велику політику в 2015 році, Лейбористська партія переживала глибоку кризу. Під керівництвом лівого радикала Джеремі Корбіна партія зсунулася далеко вліво, пропонуючи масштабну націоналізацію та радикальні економічні реформи. Це призвело до катастрофічної поразки на виборах 2019 року, найгіршої для лейбористів з 1935 року.
Стармер, який на той час був тіньовим міністром з питань Brexit, розумів, що партії потрібен новий курс. Коли він висунув свою кандидатуру на посаду лідера партії в 2020 році, то запропонував поміркований підхід, який би поєднував соціальну справедливість з економічним прагматизмом.
Ця стратегія виявилася успішною. Стармер переміг у внутрішньопартійних виборах і розпочав процес оновлення партії. Він відмовився від радикальних обіцянок Корбіна, таких як безкоштовний інтернет для всіх чи чотириденний робочий тиждень. Натомість Стармер зосередився на більш реалістичних пропозиціях: підвищення мінімальної заробітної плати, реформування системи охорони здоров'я, боротьба зі зміною клімату через "зелені" інвестиції.
Наприклад, замість повної націоналізації енергетичного сектору, він запропонував створення державної енергетичної компанії, яка б конкурувала з приватними. Щодо Brexit, Стармер вирішив не проводити другий референдум, а зосередитися на покращенні умов існуючої угоди з ЄС.
У питанні освіти Стармер відмовився від ідеї повного скасування плати за навчання в університетах, натомість запропонувавши реформу системи студентських кредитів та збільшення інвестицій у професійну освіту.
Така прагматична позиція дала свої плоди. На виборах 2024 року лейбористи здобули переконливу перемогу, покінчивши з 14-річним правлінням консерваторів. Виборці втомилися від хаосу та нестабільності останніх років і повірили у помірковані, але реалістичні обіцянки Стармера. Радикальні ідеї, чи то ультраправий популізм, чи то лівий соціалізм, сприймаються більшістю британців скептично.
Тепер новообраному прем'єру доведеться втілювати свою програму в життя. Це буде непросто, враховуючи складну економічну ситуацію та глибокі розколи в суспільстві. Але Стармер вже довів, що вміє знаходити компроміси та об'єднувати людей навколо спільної мети.
Еволюція Стармера від марксиста до центриста відображає ширшу тенденцію в європейській лівій політиці. Після падіння Берлінської стіни та краху совітського блоку, ліві партії по всій Європі були змушені переосмислити свої позиції. Успіх "третього шляху" Тоні Блера в 1990-х роках показав, що ліві можуть перемагати, поєднуючи соціальну справедливість з ринковою економікою.
@OstanniyCapitalist
Немає коментарів:
Дописати коментар