Майже в кожному українському краї є дивна людська історія, що "тягне" на бестселер. Особливо, коли мова про Львів, джаз на початках та любов.
"Львівське танго" - вистава з репертуару Національного театру Заньковецької розповідає тужливу й одночас яскраву історію кохання композитора Богдана Весоловського й співачки Рени у 30-ті роки минулого сторіччя. Її варто подивитись хоча б для того, щоб зрушити радянській міт про Утьосова - першого джазмена на теренах України.
У Львові в часи польської держави грав й був вельми популярний такий собі бенд "Ябцьо-джаз"! Бонді - творчій псевдонім Богдана Весоловського, створював модну того часу музику й виконував з цим колективом. Про це й вистава. А розповідає її вже на схилі років музикант-емігрант, якого навіть до могили батьків у Стрию не допустили за "совєтів" наприкінці 60-х.
У Львові в часи польської держави грав й був вельми популярний такий собі бенд "Ябцьо-джаз"! Бонді - творчій псевдонім Богдана Весоловського, створював модну того часу музику й виконував з цим колективом. Про це й вистава. А розповідає її вже на схилі років музикант-емігрант, якого навіть до могили батьків у Стрию не допустили за "совєтів" наприкінці 60-х.
Актори театру непогано співають, тому мюзікл вийшов запальний й ліричний, як вся музика Весоловського. А перш за все згадуєш його танго "Прийде ще час".
Історія, що її описали драматург Андрій Бондаренко та актриса театру Наталія Боймук, а поставив Богдан Ревкевич, – про мирні 30-ті роки XX століття у Львові, про музикантів, які творили українські хіти, свідомо прагнучи розвитку української культури, і про їхній вибір – особистий, творчий, державницький. Через те, що Весоловський підтримав незалежність Карпатської України, він став небажаним у польській державі й сповна чашу емігранта випив. Хоча, українську пісню творив й у Канаді.
Солістка та перша любов Весоловського Ірена Яросевич, вона ж — Ірена Андерс (Рената Богданська) — стала зіркою польської сцени. Його пісня «Я знов тобі…» вважається її найбільшим шедевром.
Варто зазначити що львів'яни зробили цю виставу ще у першій рік війни, але й досі грають на аншлагах. Вчора завдяки мужності ЗСУ ніякі тривоги не переривали довгу виставу. Було трохи дивно що квітів акторам глядачі не підносили. Але дуже щільно наповнили скриню для донатів на допомогу війську по закінченні 5-ти хвилинної овації.
Поспілкувавшись з молодими львів'янами на виході з театру дізнався що вони досі нічого не знали про легендарного земляка. Добре, коли таке давнє медіа як театр, досі виконує місію - інформувати!
В.Головченко,
фото театру та автора.
Немає коментарів: