Але це було значно пізніше, тоді ж у 2004-му, після перших найбільш напружених днів перебування на Банковій біля будівлі адміністрації президента, кияни стали «розбирати» до себе на ночівлю тих, хто приїхав з інших міст і регіонів, та ж частина, що залишалася вночі чергувати, вдень мала можливість трохи перепочити у наметах та будинку письменників [4]. У ті дні емоційного напруження та патріотичного піднесення Сергій Таращук, який сам постійно знаходився в гущі подій біля Кабміну, інших місцях приютив мене більш ніж на тиждень, і вночі ми із невеликими перервами на сон годинами дискутували, обмінювалися враженнями і думками, обговорюючи не лише політичну ситуацію та екологічні проблеми, але й питання економіки, державного будівництва, історії, культури тощо.
Під час цих дискусій, зокрема, зайшла розмова і про утворення Миколаївського держуніверситету, де я на той час працював начальником науково-дослідного сектору, на базі Миколаївського державного педагогічного університету. Оскільки мій безпосередній керівник та наставник, поради якого вже багато років я згадую із щирою вдячністю, – проректор з наукової роботи к.пед.н. Ярослав Журецький, який раніше обіймав посади начальника обласного управління освіти (1992-1994) та заступника голови Миколаївської облдержадміністрації (1994-2000), брав активну участь у процесі зміни статусу університету, то і мене залучав переважно для підготовки і передачі деяких відповідних документів. На моє глибоке переконання, саме завдяки його авторитету та дружнім зв'язкам ця подія все-таки відбулася, й урешті-решт у вересні 2002 року прем'єр-міністром Анатолієм Кінахом (саме за часів перебування якого представником президента у Миколаївській області Я.Журецький очолював обласну освіту) було підписано розпорядження про зміну статусу університету [5].
Відповідним чином, у той час обговорювалося і різні пропозиції щодо увіковічення у назві навчального закладу пам'яті видатних миколаївців. При цьому переважна більшість працівників університету й мешканців міста, з якими мені доводилося спілкуватися, підтримували пропозицію щодо присвоєння університету імені нашого видатного земляка Миколи Аркаса як талановитої та багатогранної особистості національного масштабу – автора «Історії України-Русі» й першої опери за поемою Тараса Шевченка «Катерина», збирача українського музичного фольклору та пропагандиста української мови, фундатора миколаївської «Просвіти» тощо. Такої ж думки дотримувалися і ми з Ярославом Івановичем, і після мого повернення з «помаранчевого» Києва на наш «похмуро-біло-блакитний» у той час Південь часто обговорювали важливість популяризації таких значних постатей наших земляків як Аркас та Яната з метою патріотичного виховання суспільства в регіоні шляхом увіковічення їх пам'яті у назвах вулиць, університетів (держуніверситет імені М.Аркаса, аграрний – О.Янати), а також можливості заснування такої ж премії імені Олександра Янати для екологів, як Миколи Аркаса для працівників культури, враховуючи те, що саме він мав безпосереднє відношення до заснування у 1996 році премії Аркаса, і на нього, як на заступника голови обласної державної адміністрації розпорядженням в.о.голови облдержадміністрації Миколи Круглова було покладено контроль за його виконанням [6].
Але не судилося, як мені було сказано, оскільки ректор (д.т.н. Валерій Будак) хоче, щоб науковим консультантом докторської його сина була донька Василя Сухомлинського (д.пед.н, академік АПН України О.Сухомлинська), – то й університет буде імені Сухомлинського і «з Аркасом вже нічого не вийде», бо цілком зрозуміло, що колектив «підтримає» позицію ректора. В результаті у жовтні 2003 року розпорядженням прем'єр-міністра Віктора Януковича МДУ було присвоєно ім'я В.О.Сухомлинського, а ректор університету став керівником обласного виборчого штабу кандидата у президенти Януковича [7].
Маю визнати, що, не зважаючи на більш ніж позитивне ставлення до постатей видатних українських науковців і педагогів з родини Сухомлинських, така відверто цинічна «многоходовочка» з боку керівництва державного ВНЗ, через яку не вдалося пов'язати ім'я Миколи Аркаса з університетом, щоб його майбутні випускники ставали «аркасівцями», залишила неприємний осад на багато років. Крім того на власному досвіді вдалося відчути всі «найкращі» перспективи у разі можливої перемоги проросійського кандидата у той час (і те, що в подальшому в ході президентства Віктора Януковича у 2010-2014 рр. привело країну вже до Євромайдану): університет, як і все місто, був просто заліплений плакатами прем'єра-кандидата; студентів і викладачів ганяли на мітинги-зустрічі під час його приїздів до м.Миколаєва; представники деканатів за наказом ректора направлялися на вокзал, щоб знімати з київського потягу студентів, які їхали для участі у Студентському вічі на підтримку Віктора Ющенка; ті з студентів і співробітників, хто відверто висловлював свої патріотичні погляди, обурення такими протизаконними діями, чи просто визнавав, що не буде голосувати за Януковича, – звинувачувалися у «антидержавницькій позиції» та бралися на замітку для подальшого виключення або звільнення (про те, що після приходу «нашого президента» до влади не буду працювати у цьому навчальному закладі було попереджено і мене особисто). Тож поговорити було про що, і саме під час одного з таких нічних диспутів Сергій Таращук і повідав мені історію видатного вченого-природоохоронця та великого патріота України Олександра Янати, про трагічну долю якого мені, як і багатьом іншим його землякам не було відомо.
Пройшло доволі багато часу, після завершення у 2006 році антикорупційного «помаранчевого експерименту» в університеті (не допомогло навіть бразильське мачете, подароване С.Таращуком «щоб вирубати корупцію» коли я вже працював на посаді проректора університету) через відсутність реальної підтримки з боку державних органів, що як і в сучасних умовах більше піарилися на боротьбі із корупцією, ніж реально займалися протидією її розповсюдженню, і повернення до керівництва колишньої команди на чолі із «ректором-регіоналом» В.Будаком, як його стали називати у Миколаєві, за «сухомлинкою» на довгі роки закріпилося «почесне» звання «флагману корупції» серед ВНЗ регіону [8-9]. Як зазначалося у одній з тогочасних публікацій «за короткий проміжок часу іменитий провінційний педагогічний інститут, що випускав відмінних вчителів, перетворився на ніякий (хай вибачать мене викладачі), університет з подальшим падінням до рівня Національного» (у 2010 році президент В.Янукович «ураховуючи загальнодержавне і міжнародне визнання результатів діяльності» та «вагомий внесок у розвиток національної освіти і науки» надав керованому «ректором-регіоналом» університету статус національного) [10].
Тож цілком закономірно, що взятий «флагманом корупції» курс через постійний відтік науково-педагогічних кадрів, поступову деградацію рівня навчального процесу і, як наслідок, катастрофічне зменшення студентського контингенту, призвів в результаті до того, що один з найбільших ВНЗ області, на відміну від педуніверситетів в інших регіонах, що пройшли такий самий шлях перетворення й продовжують успішно функціонувати, «пішов на дно» і був фактично ліквідований «шляхом приєднання його до Національного університету кораблебудування імені адмірала Макарова» [11]. При цьому ніхто не задається питанням оцінки масштабу тієї шкоди, що наніс країні цей «флагман корупції» своєю діяльністю, готуючи і розповсюджуючи протягом навіть двох останніх десятків років постраждалих від неякісної підготовки та корупційних дій випускників, значна частина яких пішла працювати у школи, розповсюджуючи отримані корупційні навички по території усієї Миколаївщини та за її межами. Може і добре, що у такий спосіб не було дискредитоване ім'я Миколи Аркаса, але ж і видатний український педагог-гуманіст Василь Сухомлинський не заслуговує на таке...
Варто зауважити, що ще раз «нічого не вийшло» із увіковіченням пам'яті Миколи Аркаса у 2006 році, коли за моєю ініціативою конференцією обласної організації Української Народної Партії було прийнято звернення до Миколаївського міського голови Володимира Чайки з пропозицією перейменувати «центральну вулицю міста проспект Леніна на бульвар Миколи Аркаса», з тих часів питання зміни назви цього об'єкта топоніміки на «Аркасівський проспект» або «бульвар Миколи Аркаса» (оскільки насправді він і є бульваром – озелененою прогулянковою пішохідною ділянкою, що оточена дорожнім полотном з обох боків) періодично обговорюється, але навіть в процесі декомунізації вже колишній «проспект Леніна» отримав безбарвно-непатріотичну назву «проспект Центральний» [12].
Після уходу з університету внаслідок повернення «ректора-регіонала» я не переривав спілкування із колегами, й у лютому 2011 році добрий знайомий д.пед.наук, професор кафедри психології Ілля Стариков запросив на презентацію у обласній науковій бібліотеці своєї книги «Таїнства історії» [13]. Із цікавістю прочитавши низку представлених у книзі новел і оповідань, у яких він як людина широких поглядів, досвідчений педагог та психолог, розглядає окремі моменти з життя відомих особистостей світової та вітчизняної історії, я запропонував йому для ознайомлення та можливого творчого опрацювання з метою популяризації наших земляків-миколаївців матеріали про Олександра Янату, члена Української Центральної Ради і заступника міністра народного господарства УНР полковника Костянтина Вротновського-Сивошапку та видатного дослідника Арктики Георгія Брусилова, який став прообразом капітана Татаринова у романі Веніаміна Каверіна «Два капітани».
Можливо тому, що О.Яната був колегою-науковцем, а може через трагічність долі, саме його постать привернула найбільшу увагу автора, й у травні професор Стариков написав мені, що завершив історико-психологічну новелу «про нашого дивовижного земляка», а в серпні – що її опубліковано у газеті «Рідне Прибужжя» [14]. У жовтні оповідання Іллі Старикова «Сторінки з життя професора Янати» на моє прохання було опубліковано на сайті «Преступности.НЕТ», за що журналістам варто висловити окрему подяку, оскільки це також сприяло розповсюдженню серед миколаївців інформації про нашого видатного земляка.
Певним чином мене дещо бентежить момент в оповіданні, де герой звертається до табірного начальства з проханням про поблажливість у зв'язку зі станом здоров'я. Не думаю, що людина, яка з юності приєдналася до революційного руху в умовах царської Росії, відмовилася в силу своїх принципів і характеру від пропозиції Симона Петлюри обійняти посаду міністра освіти УНР, і в умовах радянського тоталітарно-репресивного режиму продовжувала відстоювати збереження природних територій та необхідність застосування українських назв у ботанічній науці, поступила б таким чином. Можливо ж автор навпаки, як педагог і психолог з висоти свого життєвого досвіду міг допустити, що будучи високоосвіченою та культурною людиною герой свідомо міг прийняти рішення щодо можливості поступитися особистою гордістю заради продовження життя, діяльності, боротьби... Так чи інакше, це також заставляє нас як читачів замислитися над тим, яким ми бачимо «свого» Янату, як і інших непересічних особистостей, життя яких стає для нас дороговказом. Своїми враженнями одразу після ознайомлення із текстом оповідання я поділився із автором, наголошуючи на тому, що це моє суб'єктивне сприйняття, і кожна творча особистість має право на власне бачення. Щодо ж фрази, де професор під час іспитів в університеті згадує, що «нещодавно друг розповів йому про трагічну долю їхнього земляка, професора Янати, про якого до цього він нічого не чув…», то якщо раніше це сприймалося у якості доброго авторського жарту, то тепер – як привітання від давнього друга, якого вже нема з нами.
Дякуючи долі маю можливість багато років отримувати задоволення від продовження доброї дружби з іншим відомим представником миколаївської інтелігенції колишнім заступником Миколаївського міського голови та начальником міського управління економіки Юрієм Іцковським, який в подальшому працював головним редактором «Нової миколаївської газети». Як досвідчений редактор та управлінець він багато років допомагав своїми порадами як при підготовці публікацій, у тому числі й матеріалів про наших видатних земляків Георгія Брусилова та Костянтина Вротновського-Сивошапку, над якими довелося працювати вже мені, так і під час моєї роботи на посаді голови Кривоозерської райдержадміністрації у 2015-2019 рр., «підставляючи плече» у якості офіційного радника на громадських засадах також своєю присутністю на деяких із безкінечної кількості нарад, що проводилися в області, і на яких обов'язково треба було бути особисто або направляти когось з найвіддаленішого району [15-16].
У листопаді 2015 року в зв'язку із зміною назв ряду вулиць міста в процесі декомунізації у нас виникла думка щодо перейменування на честь О.Янати вулиці Паризької комуни, де розташований Миколаївський національний аграрний університет. І Юрію Іцковському, як члену топонімічної комісії Миколаївської міської ради, вдалося переконати своїх колег, які хоч і не погодилися з метою увіковічення пам'яті Олександра Янати змінювати назву вулиці Паризької комуни, але дійшли згоди щодо іншої, що з радянських часів мала назву Куйбишева [17].
Взагалі я в усі часи відстоював такий принцип, що розвиток місцевої громади – це безперервний процес, який не має бути залежним від політичної кон'юнктури, особистих смаків (часто-густо не кращих), або лобістських впливів. Підтвердження моїм думкам з цього приводу я знайшов під час перебування в Парижі, де і в топоніміці, і в архітектурному обліку міста неодноразово знаходив підтвердження такій трактовці. Все, що працює на просування іміджу території, має бути використано: від Наполеона І і до Олександра ІІІ і від Лафайєта і до барона Османа…
Деякий досвід в мене вже був, коли просував перейменування вулиць Свєрдлова та Рози Люксембург у відповідно Спаську та Нікольську (ще у 1994 році). Де той Свєрдлов та Роза, та де місто Миколаїв. Але чим далі, тим важче доводити малоосвіченій і політично ангажованій публіці, вагомість внеску тієї чи іншої особистості у розвиток міста та громади.
Крім бульвару Миколи Аркаса наведу ще три приклади, навколо яких миколаївська громада проходить повз. По-перше, це факт перебування у районі сучасного яхт-клубу таких відомих світові постатей, як Карл ХІІ и гетьман Мазепа, присутність яких, після Полтавської битви, разом з охороною, верифіковане достеменно. Це місце може бути увіковічене величною скульптурною композицією, яка органічно вписалася би у ландшафт Спаського пагорба.
Також мова йде про вже названого вище дослідника Арктики Георгія Брусилова, людину, уславлену прочитаним багатьма поколіннями твором «Два капітани» В.Каверіна. Для міста корабелів, яким Миколаїв був майже два століття, ця постать, на мій погляд, має сакральне значення.
Додам тут і про славнозвісну подорож яхти «Ікар», ювілей якої ми нещодавно відзначали. Хіба це не визначна подія в житті міста?
Стосовно увіковічення пам'яті Олександра Янати, то протидії з боку членів комісії практично не було. Виникла певна проблема із вулицею Паризької комуни, у зв'язку із домінуванням позиції, що це нібито не комуністична назва, а лише назва громади, тому було визначено інший об'єкт для перейменування.
Щодо ж самого питання заснування обласної премії імені Олександра Янати для відзначення внеску у збереження навколишнього природного середовища та розвиток об'єктів природно-заповідного фонду, аналогічно до обласної премії імені Миколи Аркаса за видатний внесок у розвиток та збереження української національної культури, то першу спробу було здійснено у 2021 році. Пропозицію було оприлюднено під час виступу на конференції «Природно-заповідна справа та управління природоохоронними територіями на Миколаївщині», присвяченої 25-річчю Природного заповідника «Єланецький степ» у липні 2021 року, учасниками якої вона була офіційно підтримана, та подано до Миколаївської облдержадміністрації [18]. У той час ініціатива не знайшла необхідної підтримки у керівництва області, а ескалація російськими агресорами воєнних дій 24 лютого 2022 року перекреслила подальші плани усіх українців.
2 квітня 2024 року у якості голови правління МОГО «Об'єднання економістів» – обласного осередку Спілки економістів України вже вдруге було подано до Управління екології та природних ресурсів Миколаївської обласної державної адміністрації пропозицію стосовно заснування обласної премії імені Олександра Янати з метою відзначення працівників природоохоронної сфери та представників громадськості, які зробили значний внесок у збереження довкілля та об'єктів природи у Миколаївській області.
Постать Олександра Янати своєю масштабністю, освіченістю, широтою кругозору, любов'ю до природи та справжнім патріотизмом об'єднує сучасних українців – за результатами проведених досліджень щодо його життя та діяльності захищено дисертації, періодично виходять публікації наукового, публіцистичного та просвітницького характеру, до числа авторів долучилася велика кількість представників Миколаївщини.
Маю визнати, що, не зважаючи на більш ніж позитивне ставлення до постатей видатних українських науковців і педагогів з родини Сухомлинських, така відверто цинічна «многоходовочка» з боку керівництва державного ВНЗ, через яку не вдалося пов'язати ім'я Миколи Аркаса з університетом, щоб його майбутні випускники ставали «аркасівцями», залишила неприємний осад на багато років. Крім того на власному досвіді вдалося відчути всі «найкращі» перспективи у разі можливої перемоги проросійського кандидата у той час (і те, що в подальшому в ході президентства Віктора Януковича у 2010-2014 рр. привело країну вже до Євромайдану): університет, як і все місто, був просто заліплений плакатами прем'єра-кандидата; студентів і викладачів ганяли на мітинги-зустрічі під час його приїздів до м.Миколаєва; представники деканатів за наказом ректора направлялися на вокзал, щоб знімати з київського потягу студентів, які їхали для участі у Студентському вічі на підтримку Віктора Ющенка; ті з студентів і співробітників, хто відверто висловлював свої патріотичні погляди, обурення такими протизаконними діями, чи просто визнавав, що не буде голосувати за Януковича, – звинувачувалися у «антидержавницькій позиції» та бралися на замітку для подальшого виключення або звільнення (про те, що після приходу «нашого президента» до влади не буду працювати у цьому навчальному закладі було попереджено і мене особисто). Тож поговорити було про що, і саме під час одного з таких нічних диспутів Сергій Таращук і повідав мені історію видатного вченого-природоохоронця та великого патріота України Олександра Янати, про трагічну долю якого мені, як і багатьом іншим його землякам не було відомо.
Пройшло доволі багато часу, після завершення у 2006 році антикорупційного «помаранчевого експерименту» в університеті (не допомогло навіть бразильське мачете, подароване С.Таращуком «щоб вирубати корупцію» коли я вже працював на посаді проректора університету) через відсутність реальної підтримки з боку державних органів, що як і в сучасних умовах більше піарилися на боротьбі із корупцією, ніж реально займалися протидією її розповсюдженню, і повернення до керівництва колишньої команди на чолі із «ректором-регіоналом» В.Будаком, як його стали називати у Миколаєві, за «сухомлинкою» на довгі роки закріпилося «почесне» звання «флагману корупції» серед ВНЗ регіону [8-9]. Як зазначалося у одній з тогочасних публікацій «за короткий проміжок часу іменитий провінційний педагогічний інститут, що випускав відмінних вчителів, перетворився на ніякий (хай вибачать мене викладачі), університет з подальшим падінням до рівня Національного» (у 2010 році президент В.Янукович «ураховуючи загальнодержавне і міжнародне визнання результатів діяльності» та «вагомий внесок у розвиток національної освіти і науки» надав керованому «ректором-регіоналом» університету статус національного) [10].
Тож цілком закономірно, що взятий «флагманом корупції» курс через постійний відтік науково-педагогічних кадрів, поступову деградацію рівня навчального процесу і, як наслідок, катастрофічне зменшення студентського контингенту, призвів в результаті до того, що один з найбільших ВНЗ області, на відміну від педуніверситетів в інших регіонах, що пройшли такий самий шлях перетворення й продовжують успішно функціонувати, «пішов на дно» і був фактично ліквідований «шляхом приєднання його до Національного університету кораблебудування імені адмірала Макарова» [11]. При цьому ніхто не задається питанням оцінки масштабу тієї шкоди, що наніс країні цей «флагман корупції» своєю діяльністю, готуючи і розповсюджуючи протягом навіть двох останніх десятків років постраждалих від неякісної підготовки та корупційних дій випускників, значна частина яких пішла працювати у школи, розповсюджуючи отримані корупційні навички по території усієї Миколаївщини та за її межами. Може і добре, що у такий спосіб не було дискредитоване ім'я Миколи Аркаса, але ж і видатний український педагог-гуманіст Василь Сухомлинський не заслуговує на таке...
Варто зауважити, що ще раз «нічого не вийшло» із увіковіченням пам'яті Миколи Аркаса у 2006 році, коли за моєю ініціативою конференцією обласної організації Української Народної Партії було прийнято звернення до Миколаївського міського голови Володимира Чайки з пропозицією перейменувати «центральну вулицю міста проспект Леніна на бульвар Миколи Аркаса», з тих часів питання зміни назви цього об'єкта топоніміки на «Аркасівський проспект» або «бульвар Миколи Аркаса» (оскільки насправді він і є бульваром – озелененою прогулянковою пішохідною ділянкою, що оточена дорожнім полотном з обох боків) періодично обговорюється, але навіть в процесі декомунізації вже колишній «проспект Леніна» отримав безбарвно-непатріотичну назву «проспект Центральний» [12].
Після уходу з університету внаслідок повернення «ректора-регіонала» я не переривав спілкування із колегами, й у лютому 2011 році добрий знайомий д.пед.наук, професор кафедри психології Ілля Стариков запросив на презентацію у обласній науковій бібліотеці своєї книги «Таїнства історії» [13]. Із цікавістю прочитавши низку представлених у книзі новел і оповідань, у яких він як людина широких поглядів, досвідчений педагог та психолог, розглядає окремі моменти з життя відомих особистостей світової та вітчизняної історії, я запропонував йому для ознайомлення та можливого творчого опрацювання з метою популяризації наших земляків-миколаївців матеріали про Олександра Янату, члена Української Центральної Ради і заступника міністра народного господарства УНР полковника Костянтина Вротновського-Сивошапку та видатного дослідника Арктики Георгія Брусилова, який став прообразом капітана Татаринова у романі Веніаміна Каверіна «Два капітани».
Можливо тому, що О.Яната був колегою-науковцем, а може через трагічність долі, саме його постать привернула найбільшу увагу автора, й у травні професор Стариков написав мені, що завершив історико-психологічну новелу «про нашого дивовижного земляка», а в серпні – що її опубліковано у газеті «Рідне Прибужжя» [14]. У жовтні оповідання Іллі Старикова «Сторінки з життя професора Янати» на моє прохання було опубліковано на сайті «Преступности.НЕТ», за що журналістам варто висловити окрему подяку, оскільки це також сприяло розповсюдженню серед миколаївців інформації про нашого видатного земляка.
Певним чином мене дещо бентежить момент в оповіданні, де герой звертається до табірного начальства з проханням про поблажливість у зв'язку зі станом здоров'я. Не думаю, що людина, яка з юності приєдналася до революційного руху в умовах царської Росії, відмовилася в силу своїх принципів і характеру від пропозиції Симона Петлюри обійняти посаду міністра освіти УНР, і в умовах радянського тоталітарно-репресивного режиму продовжувала відстоювати збереження природних територій та необхідність застосування українських назв у ботанічній науці, поступила б таким чином. Можливо ж автор навпаки, як педагог і психолог з висоти свого життєвого досвіду міг допустити, що будучи високоосвіченою та культурною людиною герой свідомо міг прийняти рішення щодо можливості поступитися особистою гордістю заради продовження життя, діяльності, боротьби... Так чи інакше, це також заставляє нас як читачів замислитися над тим, яким ми бачимо «свого» Янату, як і інших непересічних особистостей, життя яких стає для нас дороговказом. Своїми враженнями одразу після ознайомлення із текстом оповідання я поділився із автором, наголошуючи на тому, що це моє суб'єктивне сприйняття, і кожна творча особистість має право на власне бачення. Щодо ж фрази, де професор під час іспитів в університеті згадує, що «нещодавно друг розповів йому про трагічну долю їхнього земляка, професора Янати, про якого до цього він нічого не чув…», то якщо раніше це сприймалося у якості доброго авторського жарту, то тепер – як привітання від давнього друга, якого вже нема з нами.
Дякуючи долі маю можливість багато років отримувати задоволення від продовження доброї дружби з іншим відомим представником миколаївської інтелігенції колишнім заступником Миколаївського міського голови та начальником міського управління економіки Юрієм Іцковським, який в подальшому працював головним редактором «Нової миколаївської газети». Як досвідчений редактор та управлінець він багато років допомагав своїми порадами як при підготовці публікацій, у тому числі й матеріалів про наших видатних земляків Георгія Брусилова та Костянтина Вротновського-Сивошапку, над якими довелося працювати вже мені, так і під час моєї роботи на посаді голови Кривоозерської райдержадміністрації у 2015-2019 рр., «підставляючи плече» у якості офіційного радника на громадських засадах також своєю присутністю на деяких із безкінечної кількості нарад, що проводилися в області, і на яких обов'язково треба було бути особисто або направляти когось з найвіддаленішого району [15-16].
У листопаді 2015 року в зв'язку із зміною назв ряду вулиць міста в процесі декомунізації у нас виникла думка щодо перейменування на честь О.Янати вулиці Паризької комуни, де розташований Миколаївський національний аграрний університет. І Юрію Іцковському, як члену топонімічної комісії Миколаївської міської ради, вдалося переконати своїх колег, які хоч і не погодилися з метою увіковічення пам'яті Олександра Янати змінювати назву вулиці Паризької комуни, але дійшли згоди щодо іншої, що з радянських часів мала назву Куйбишева [17].
О.М.
* * *
Взагалі я в усі часи відстоював такий принцип, що розвиток місцевої громади – це безперервний процес, який не має бути залежним від політичної кон'юнктури, особистих смаків (часто-густо не кращих), або лобістських впливів. Підтвердження моїм думкам з цього приводу я знайшов під час перебування в Парижі, де і в топоніміці, і в архітектурному обліку міста неодноразово знаходив підтвердження такій трактовці. Все, що працює на просування іміджу території, має бути використано: від Наполеона І і до Олександра ІІІ і від Лафайєта і до барона Османа…
Деякий досвід в мене вже був, коли просував перейменування вулиць Свєрдлова та Рози Люксембург у відповідно Спаську та Нікольську (ще у 1994 році). Де той Свєрдлов та Роза, та де місто Миколаїв. Але чим далі, тим важче доводити малоосвіченій і політично ангажованій публіці, вагомість внеску тієї чи іншої особистості у розвиток міста та громади.
Крім бульвару Миколи Аркаса наведу ще три приклади, навколо яких миколаївська громада проходить повз. По-перше, це факт перебування у районі сучасного яхт-клубу таких відомих світові постатей, як Карл ХІІ и гетьман Мазепа, присутність яких, після Полтавської битви, разом з охороною, верифіковане достеменно. Це місце може бути увіковічене величною скульптурною композицією, яка органічно вписалася би у ландшафт Спаського пагорба.
Також мова йде про вже названого вище дослідника Арктики Георгія Брусилова, людину, уславлену прочитаним багатьма поколіннями твором «Два капітани» В.Каверіна. Для міста корабелів, яким Миколаїв був майже два століття, ця постать, на мій погляд, має сакральне значення.
Додам тут і про славнозвісну подорож яхти «Ікар», ювілей якої ми нещодавно відзначали. Хіба це не визначна подія в житті міста?
Стосовно увіковічення пам'яті Олександра Янати, то протидії з боку членів комісії практично не було. Виникла певна проблема із вулицею Паризької комуни, у зв'язку із домінуванням позиції, що це нібито не комуністична назва, а лише назва громади, тому було визначено інший об'єкт для перейменування.
Ю.Іцковський.
* * *
Щодо ж самого питання заснування обласної премії імені Олександра Янати для відзначення внеску у збереження навколишнього природного середовища та розвиток об'єктів природно-заповідного фонду, аналогічно до обласної премії імені Миколи Аркаса за видатний внесок у розвиток та збереження української національної культури, то першу спробу було здійснено у 2021 році. Пропозицію було оприлюднено під час виступу на конференції «Природно-заповідна справа та управління природоохоронними територіями на Миколаївщині», присвяченої 25-річчю Природного заповідника «Єланецький степ» у липні 2021 року, учасниками якої вона була офіційно підтримана, та подано до Миколаївської облдержадміністрації [18]. У той час ініціатива не знайшла необхідної підтримки у керівництва області, а ескалація російськими агресорами воєнних дій 24 лютого 2022 року перекреслила подальші плани усіх українців.
2 квітня 2024 року у якості голови правління МОГО «Об'єднання економістів» – обласного осередку Спілки економістів України вже вдруге було подано до Управління екології та природних ресурсів Миколаївської обласної державної адміністрації пропозицію стосовно заснування обласної премії імені Олександра Янати з метою відзначення працівників природоохоронної сфери та представників громадськості, які зробили значний внесок у збереження довкілля та об'єктів природи у Миколаївській області.
Постать Олександра Янати своєю масштабністю, освіченістю, широтою кругозору, любов'ю до природи та справжнім патріотизмом об'єднує сучасних українців – за результатами проведених досліджень щодо його життя та діяльності захищено дисертації, періодично виходять публікації наукового, публіцистичного та просвітницького характеру, до числа авторів долучилася велика кількість представників Миколаївщини.
У експозиції обласного краєзнавчого музею стараннями його земляків представлено матеріали щодо діяльності видатного миколаївця. Виданий у 2014-2015 рр. збірник «Видатний діяч збереження природи Олександр Алоїзович Яната: До 125-річчя від дня народження», разом із публікаціями цілого ряду авторів, архівними матеріалами з фондів Миколаївського обласного краєзнавчого музею, Миколаївської обласної універсальної наукової бібліотеки, інших джерел, містить програми ботанічних екскурсій в околицях Миколаєва, надруковані вперше О.Янатою в миколаївському журналі «Природа» в 1910-1911 рр., а також бібліографічні списки наукових статей самого Олександра Янати та публікацій про нього інших авторів [19-20].
Мабуть так само, як і в нашому випадку, кожен з них пройшов свій шлях до Янати, відчувши потребу долучитися до повернення з небуття цієї видатної особистості.
Визначний представник вітчизняної культури й освіти Богдан Лепкий у своєму листі до дружини покійного Миколи Аркаса – Ольги, зокрема, писав: «Хочу видати книжку, в котрій на 2-3 аркуші друку було б розказано про життя покійного Вашого мужа і про його заслуги на народному полі. Нехай се другим буде в науку та в заохоту, щоб не цуралися свого, тільки йшли слідами покійного Миколи Аркаса. Такий примір має звичайно великий вплив на людей, і не один подумає собі: «от був знатний урядовець і багатий чоловік, а прецінь остався українцем, та ще й яким українцем. Чому ж би мені не зробити так само». Отже така книжечка була б, на мою гадку, не тільки пам'ятником Миколі Аркасові, але й патріотичним вчинком, і тому я, хоть як часу не мало, а все ж таки хочу її написати... Добре б також знати як громадянство пошанувало пам'ять покійного та чим воно постаралося віддячити йому».
Усі його слова, написані у минулому сторіччі стосовно Миколи Аркаса, є актуальними і в наш час, і так само вони можуть бути віднесеними й до Олександра Янати, тож мабуть не випадково постаті цих двох наших земляків-миколаївців, які були насправді Великими Українцями – захисниками і популяризаторами української мови, освіти, науки, культури і традицій, стоять поруч як у в питанні фундації премії, так і в нашій розповіді. Тож і слова Богдана Лепкого стосовно того «як громадянство пошанувало пам'ять покійного та чим воно постаралося віддячити йому» можна віднести і до «бульвару Аркаса», і до «премії Янати», заснування якої стало б «не тільки пам'ятником» йому, але й позитивним прикладом для наших сучасників.
Важливим вбачається й те, що і Микола Аркас, маючи грецьке коріння, і Олександр Яната, батько якого мав чеське, а мати німецьке походження, чітко ідентифікували себе у якості представників української нації, зокрема О.Яната, заповнюючи офіційні документи у власноручно зазначав у графі «національність» – українець і в графі «рідна мова» – українська, що також має слугувати прикладом для громадян нинішньої України у час важких випробувань [20].
Стосовно ж українофобії, як і інших проявів шовінізму, невігластва, корупції, шахрайства тощо, що встають на заваді увічненню пам'яті наших видатних земляків-миколаївців, то їхні носії із завзятістю бур'янів продовжують проростати у сучасному суспільстві, заважаючи збереженню національної історії і культури та росту новітніх культурних проявів, то в цьому нам також варто бути наполегливими продовжувачами діяльності українського вченого-природоохоронця Олександра Янати, який докладав своїх зусиль і до боротьби із бур'янами, і до захисту цінних природних об'єктів.
Цілком прогнозовано, що можуть виникнути зауваження щодо того, що у в умовах воєнного протистояння з російською навалою та обмеженістю фінансових ресурсів заснування премії не на часі, але на нашу думку саме у такі часи випробувань суспільство потребує об'єднання навколо позитивних ідей та програм, направлених на розбудову української державності, збереження національних цінностей – історичних, культурних, природних тощо, що у свою чергу буде сприяти більш ефективній взаємодії і в напрямку протистояння агресорові. Також варто підкреслити, що Українська держава взяла на себе виконання частини спільних міжнародних зобов'язань щодо протидії глобальним кліматичним загрозам, тож доцільним виглядає й об'єднання спільних зусиль задля виконання і цього українського внеску у загальносвітову безпеку.
Щодо ж обмеженості фінансування, то розробленим на основі офіційно затвердженого «Положення про обласну премію імені Миколи Аркаса» проектом положення, що було подано до Управління екології та природних ресурсів Миколаївської обласної державної адміністрації разом із проектом розпорядження щодо заснування премії передбачається щорічне (премія Аркаса – раз на два роки) вручення премії в індивідуальному та колективному порядку, при цьому з урахуванням обмеженості фінансових ресурсів сума премії є доволі символічною – 2 мінімальні зарплати у разі присудження премії одній особі або 5 мінімальних заробітних плат – у разі присудження премії кільком особам, одному або декільком колективам (у такому разі зазначена сума ділиться порівну між лауреатами), тож про нібито значні витрати, що могли б завадити заснуванню премії говорити не варто. Звичайно остаточне рішення щодо розміру та процедури вручення премії має бути ухвалено в офіційному порядку з урахуванням усіх конструктивних змін та доповнень.
До учасників конференції «Природно-заповідна справа та управління природоохоронними територіями на Миколаївщині», якими у 2021 році було підтримано ініціативу про заснування обласної премії імені Олександра Янати, у 2024 році долучилися учасники «Blue Summit in Mykolaiv: Стратегічне відновлення Миколаєва через сталий розвиток та блакитну економіку», Миколаївський національний аграрний університет, Миколаївський обласний краєзнавчий музей, Миколаївська обласна універсальна наукова бібліотека та Центральна міська бібліотека ім. М.Л.Кропивницького, Асоціація лідерів туризму Миколаївської області, розраховуємо, що свою підтримку висловлять і інші навчальні та наукові заклади, установи, організації та представники громадськості.
Тож маємо надію, що бюрократичні перепони або інші негаразди цього разу не стануть на заваді увіковіченню пам'яті насправді Великого Українця Олександра Янати – видатного вченого, щирого патріота, життя та діяльність якого може стати прикладом для багатьох наших сучасників і представників наступних поколінь та сприяти консолідації української нації.
1. Мирошниченко А. Кто тревожится о «Гранитно-степном Побужье»? — URL: https://novosti-n.org/analitic/read/559.html.
2. Мирошниченко А. Инициатива облсовета по уничтожению созданных на Николаевщине национальных парков повредит интересам николаевцев. — URL: https://web.archive.org/web/20141029170749/http://obzor.mk.ua/nikolaevskie-novosti/9907-iniciativa-oblsoveta-po-unichtozheniyu-sozdannyh-na-nikolaevschine-nacionalnyh-parkov-povredit-interesam-nikolaevcev.html.
3. Мірошниченко О. Кампанія з дискредитації Нацпарку «Білобережжя Святослава» організована браконьєрами. — URL: https://news.pn/ru/blogs/111399.
4. Мірошниченко О. Помаранчева революція: на Майдані та на Банковій / Від Майдану-2004 до Євромайдану-2014: десятиріччя поразок і перемог : Збірник публікацій. – Миколаїв: Ін-т персп. досліджень, 2014. – С.5-10.
5. Розпорядження Кабінету Міністрів України «Про утворення Миколаївського державного університету» від 26.09.2002 №561-р.
6. Розпорядження Миколаївської обласної державної адміністрації «Про встановлення обласної премії імені Миколи Аркаса» від 18.04.1996 №247-р.
7. Розпорядження Кабінету Міністрів України «Про присвоєння Миколаївському державному університету імені В.О.Сухомлинського» від 02.10.2003 №586-р.
8. К 100-летию Флагмана Коррупции. – Николаев, 2013. – 20 с.
9. Подарок для николаевского ректора-регионала. — URL: https://obzormk.info/nikolaevskie-novosti/5717-podarok-dlya-nikolaevskogo-rektora-regionala-foto.html.
10. Указ Президента України «Про надання Миколаївському державному університету імені В.О.Сухомлинського статусу національного» від 21.08.2010 №861/2010.
11. Розпорядження Кабінету Міністрів України «Про реорганізацію Миколаївського національного університету імені В.О.Сухомлинського» від 05.01.2024 №6-р.
12. Миколаївська УНП виступила проти надання російській мові статусу регіональної та пропонує змінити назву «проспекту Леніна» на «бульвар Аркаса». — URL: https://obzormk.info/nikolaevskie-novosti/10078-mikolayivska-unp-vistupila-proti-nadannya-rosysky-mov-statusu-regonalnoyi-ta-proponuye-zmniti-nazvu-prospektu-lenna-na-bulvar-arkasa.html.
13. Стариков И.М. Таинства истории. – Николаев: Издательство Ирины Гудым, 2010. – 524 с.
14. Стариков И. Страницы из жизни профессора Янаты [Текст] / И.Стариков // Рідне Прибужжя. — 2011. — 13 серпня, 16 серпня.
15. Мірошниченко О. Легендарний дослідник Арктики миколаївець Георгій Брусилов. — URL: https://news.pn/ru/blogs/75267; http://bazar.nikolaev.ua/content/легендарний-дослідник-арктики-миколаївець-георгій-брусилов-0.
16. Мірошниченко О. Наш земляк-миколаївець – полковник Армії УНР Костянтин Вротновський-Сивошапка. — URL: https://news.pn/uk/blogs/69514.
17. Розпорядження Миколаївського міського голови «Про перейменування об'єктів топоніміки» від 19.02.2016 №28.
18. 25-річчя Природного заповідника «Єланецький степ».О.Мірошниченко, Ю.Коваленко, Д.Костенко та ін. // Економіст (Ukrainian journal «Eсonomist»), 2021, №7. – С.16-18.
19. Видатний діяч збереження природи Олександр Алоїзович Яната: До 125-річчя від дня народження: збірник / Централізована бібліотечна система для дорослих м.Миколаєва; Міський центр екологічної інформації та культури бібліотеки-філіалу №2; уклад. І.Б.Чернова. – Миколаїв: Видавництво Ірини Гудим, 2014. – Ч. 1. – 80 c. – (Cерія «Зелені сторінки історії Миколаївщини»).
20. Видатний діяч збереження природи Олександр Алоїзович Яната: до 125-річчя від дня народження : збірник / Централізована бібліотечна система для дорослих м.Миколаєва; Міський центр екологічної інформації та культури бібліотеки філіалу №2; уклад. І.Б.Чернова. – Миколаїв: видавець Торубара В.В., 2015. – Ч. 2. – 114 c. – (Cерія «Зелені сторінки історії Миколаївщини»).ф
Визначний представник вітчизняної культури й освіти Богдан Лепкий у своєму листі до дружини покійного Миколи Аркаса – Ольги, зокрема, писав: «Хочу видати книжку, в котрій на 2-3 аркуші друку було б розказано про життя покійного Вашого мужа і про його заслуги на народному полі. Нехай се другим буде в науку та в заохоту, щоб не цуралися свого, тільки йшли слідами покійного Миколи Аркаса. Такий примір має звичайно великий вплив на людей, і не один подумає собі: «от був знатний урядовець і багатий чоловік, а прецінь остався українцем, та ще й яким українцем. Чому ж би мені не зробити так само». Отже така книжечка була б, на мою гадку, не тільки пам'ятником Миколі Аркасові, але й патріотичним вчинком, і тому я, хоть як часу не мало, а все ж таки хочу її написати... Добре б також знати як громадянство пошанувало пам'ять покійного та чим воно постаралося віддячити йому».
Усі його слова, написані у минулому сторіччі стосовно Миколи Аркаса, є актуальними і в наш час, і так само вони можуть бути віднесеними й до Олександра Янати, тож мабуть не випадково постаті цих двох наших земляків-миколаївців, які були насправді Великими Українцями – захисниками і популяризаторами української мови, освіти, науки, культури і традицій, стоять поруч як у в питанні фундації премії, так і в нашій розповіді. Тож і слова Богдана Лепкого стосовно того «як громадянство пошанувало пам'ять покійного та чим воно постаралося віддячити йому» можна віднести і до «бульвару Аркаса», і до «премії Янати», заснування якої стало б «не тільки пам'ятником» йому, але й позитивним прикладом для наших сучасників.
Важливим вбачається й те, що і Микола Аркас, маючи грецьке коріння, і Олександр Яната, батько якого мав чеське, а мати німецьке походження, чітко ідентифікували себе у якості представників української нації, зокрема О.Яната, заповнюючи офіційні документи у власноручно зазначав у графі «національність» – українець і в графі «рідна мова» – українська, що також має слугувати прикладом для громадян нинішньої України у час важких випробувань [20].
Стосовно ж українофобії, як і інших проявів шовінізму, невігластва, корупції, шахрайства тощо, що встають на заваді увічненню пам'яті наших видатних земляків-миколаївців, то їхні носії із завзятістю бур'янів продовжують проростати у сучасному суспільстві, заважаючи збереженню національної історії і культури та росту новітніх культурних проявів, то в цьому нам також варто бути наполегливими продовжувачами діяльності українського вченого-природоохоронця Олександра Янати, який докладав своїх зусиль і до боротьби із бур'янами, і до захисту цінних природних об'єктів.
Цілком прогнозовано, що можуть виникнути зауваження щодо того, що у в умовах воєнного протистояння з російською навалою та обмеженістю фінансових ресурсів заснування премії не на часі, але на нашу думку саме у такі часи випробувань суспільство потребує об'єднання навколо позитивних ідей та програм, направлених на розбудову української державності, збереження національних цінностей – історичних, культурних, природних тощо, що у свою чергу буде сприяти більш ефективній взаємодії і в напрямку протистояння агресорові. Також варто підкреслити, що Українська держава взяла на себе виконання частини спільних міжнародних зобов'язань щодо протидії глобальним кліматичним загрозам, тож доцільним виглядає й об'єднання спільних зусиль задля виконання і цього українського внеску у загальносвітову безпеку.
Щодо ж обмеженості фінансування, то розробленим на основі офіційно затвердженого «Положення про обласну премію імені Миколи Аркаса» проектом положення, що було подано до Управління екології та природних ресурсів Миколаївської обласної державної адміністрації разом із проектом розпорядження щодо заснування премії передбачається щорічне (премія Аркаса – раз на два роки) вручення премії в індивідуальному та колективному порядку, при цьому з урахуванням обмеженості фінансових ресурсів сума премії є доволі символічною – 2 мінімальні зарплати у разі присудження премії одній особі або 5 мінімальних заробітних плат – у разі присудження премії кільком особам, одному або декільком колективам (у такому разі зазначена сума ділиться порівну між лауреатами), тож про нібито значні витрати, що могли б завадити заснуванню премії говорити не варто. Звичайно остаточне рішення щодо розміру та процедури вручення премії має бути ухвалено в офіційному порядку з урахуванням усіх конструктивних змін та доповнень.
До учасників конференції «Природно-заповідна справа та управління природоохоронними територіями на Миколаївщині», якими у 2021 році було підтримано ініціативу про заснування обласної премії імені Олександра Янати, у 2024 році долучилися учасники «Blue Summit in Mykolaiv: Стратегічне відновлення Миколаєва через сталий розвиток та блакитну економіку», Миколаївський національний аграрний університет, Миколаївський обласний краєзнавчий музей, Миколаївська обласна універсальна наукова бібліотека та Центральна міська бібліотека ім. М.Л.Кропивницького, Асоціація лідерів туризму Миколаївської області, розраховуємо, що свою підтримку висловлять і інші навчальні та наукові заклади, установи, організації та представники громадськості.
Тож маємо надію, що бюрократичні перепони або інші негаразди цього разу не стануть на заваді увіковіченню пам'яті насправді Великого Українця Олександра Янати – видатного вченого, щирого патріота, життя та діяльність якого може стати прикладом для багатьох наших сучасників і представників наступних поколінь та сприяти консолідації української нації.
Олексій Мірошниченко, Юрій Іцковський.
1. Мирошниченко А. Кто тревожится о «Гранитно-степном Побужье»? — URL: https://novosti-n.org/analitic/read/559.html.
2. Мирошниченко А. Инициатива облсовета по уничтожению созданных на Николаевщине национальных парков повредит интересам николаевцев. — URL: https://web.archive.org/web/20141029170749/http://obzor.mk.ua/nikolaevskie-novosti/9907-iniciativa-oblsoveta-po-unichtozheniyu-sozdannyh-na-nikolaevschine-nacionalnyh-parkov-povredit-interesam-nikolaevcev.html.
3. Мірошниченко О. Кампанія з дискредитації Нацпарку «Білобережжя Святослава» організована браконьєрами. — URL: https://news.pn/ru/blogs/111399.
4. Мірошниченко О. Помаранчева революція: на Майдані та на Банковій / Від Майдану-2004 до Євромайдану-2014: десятиріччя поразок і перемог : Збірник публікацій. – Миколаїв: Ін-т персп. досліджень, 2014. – С.5-10.
5. Розпорядження Кабінету Міністрів України «Про утворення Миколаївського державного університету» від 26.09.2002 №561-р.
6. Розпорядження Миколаївської обласної державної адміністрації «Про встановлення обласної премії імені Миколи Аркаса» від 18.04.1996 №247-р.
7. Розпорядження Кабінету Міністрів України «Про присвоєння Миколаївському державному університету імені В.О.Сухомлинського» від 02.10.2003 №586-р.
8. К 100-летию Флагмана Коррупции. – Николаев, 2013. – 20 с.
9. Подарок для николаевского ректора-регионала. — URL: https://obzormk.info/nikolaevskie-novosti/5717-podarok-dlya-nikolaevskogo-rektora-regionala-foto.html.
10. Указ Президента України «Про надання Миколаївському державному університету імені В.О.Сухомлинського статусу національного» від 21.08.2010 №861/2010.
11. Розпорядження Кабінету Міністрів України «Про реорганізацію Миколаївського національного університету імені В.О.Сухомлинського» від 05.01.2024 №6-р.
12. Миколаївська УНП виступила проти надання російській мові статусу регіональної та пропонує змінити назву «проспекту Леніна» на «бульвар Аркаса». — URL: https://obzormk.info/nikolaevskie-novosti/10078-mikolayivska-unp-vistupila-proti-nadannya-rosysky-mov-statusu-regonalnoyi-ta-proponuye-zmniti-nazvu-prospektu-lenna-na-bulvar-arkasa.html.
13. Стариков И.М. Таинства истории. – Николаев: Издательство Ирины Гудым, 2010. – 524 с.
14. Стариков И. Страницы из жизни профессора Янаты [Текст] / И.Стариков // Рідне Прибужжя. — 2011. — 13 серпня, 16 серпня.
15. Мірошниченко О. Легендарний дослідник Арктики миколаївець Георгій Брусилов. — URL: https://news.pn/ru/blogs/75267; http://bazar.nikolaev.ua/content/легендарний-дослідник-арктики-миколаївець-георгій-брусилов-0.
16. Мірошниченко О. Наш земляк-миколаївець – полковник Армії УНР Костянтин Вротновський-Сивошапка. — URL: https://news.pn/uk/blogs/69514.
17. Розпорядження Миколаївського міського голови «Про перейменування об'єктів топоніміки» від 19.02.2016 №28.
18. 25-річчя Природного заповідника «Єланецький степ».О.Мірошниченко, Ю.Коваленко, Д.Костенко та ін. // Економіст (Ukrainian journal «Eсonomist»), 2021, №7. – С.16-18.
19. Видатний діяч збереження природи Олександр Алоїзович Яната: До 125-річчя від дня народження: збірник / Централізована бібліотечна система для дорослих м.Миколаєва; Міський центр екологічної інформації та культури бібліотеки-філіалу №2; уклад. І.Б.Чернова. – Миколаїв: Видавництво Ірини Гудим, 2014. – Ч. 1. – 80 c. – (Cерія «Зелені сторінки історії Миколаївщини»).
20. Видатний діяч збереження природи Олександр Алоїзович Яната: до 125-річчя від дня народження : збірник / Централізована бібліотечна система для дорослих м.Миколаєва; Міський центр екологічної інформації та культури бібліотеки філіалу №2; уклад. І.Б.Чернова. – Миколаїв: видавець Торубара В.В., 2015. – Ч. 2. – 114 c. – (Cерія «Зелені сторінки історії Миколаївщини»).ф
Немає коментарів:
Дописати коментар