В умовах повномасштабної війни російська федерація активно використовує в Україні, Румунії та Молдові наш пострадянський посттравматичний синдром. Це три колишні посткомуністичні держави, які завжди орієнтувалися на достатньо сильну авторитарну владу. Після розпаду соціалістичної системи кожна з них пішла своїм шляхом, має власні виклики і свою внутрішню політичну турбулентність.
Другий момент пов’язаний із тим, що росія насправді не дуже креативна держава. Вона активно використовує радянський досвід й практики, зокрема, одразу після завершення Першої світової війни, коли в СРСР плекали мрії про світову революцію. Згодом це 1939-41 та 1946-48 рр. Сьогодні ми можемо говорити знову про аналогічні алгоритми та спроби спершу відправити або знайти своїх агентів впливу в тій чи іншій державі, створити там осередки нестабільності, проголосити якісь псевдореспубліки, а потім, щоб останні уклінно попросили москву «захистити», «допомогти» тощо.
Останні кілька років у державах Центрально-Східної Європи російська федерація насправді працює за чітким алгоритмом. Передусім, що стосується прикордонних з Україною територій. У тому числі Румунії. Наголос ставиться на двох моментах. По-перше, глибоких історичних конфліктів і розбіжностях. Якщо вони існують, то про яку спільну дружбу і стратегію може йти мова? Друге пов’язано з тим, що хоч ці країни і є членами НАТО, але вони мають бачити, що їх не захистять. Тож, надаючи допомогу Україні, центрально-східноєвропейські держави повинні подумати: раптом росія використає більш потужний, в тому числі ядерний потенціал, тактичну ядерну зброю, а НАТО не стане на їхній захист? Це друга жахалка, яку активно використовує росія і яка суттєво впливає на настрої у світі.
Ще одна річ, яка є актуальною на Буковині й загалом у трикутнику Україна-Румунія-Молдова, – мовне питання.
Мова, освіта, культура – це основні больові точки. Так, я не можу пояснити, чому емоційно реагую, коли зачіпають мою національну ідентичність, говорять щось погане про українців. Це ірраціональне і працює практично з усіма. Росія це дуже активно використовує. Наприклад, системно розганяється дезінформаційний наратив про те, що етнічним румунам на Буковині заборонять розмовляти і навчатися рідною мовою.
Зараз поширюється й новий наратив, пов’язаний з церквою і релігійними питаннями, про які ми воліємо не говорити, адже питання віри – дуже особисте. На Буковині 112 румуномовних парафій української православної церкви – те, що ми називаємо московським патріархатом. З 2019 року в Україні діє Румунський вікаріат Православної церкви України. З одного боку, наразі не було проведено адекватної роботи для переходу між конфесіями (маю на увазі румуномовні громади у цьому випадку); з іншого – знаю, що щось все ж таки робиться у даному напрямку. Але, очевидно, недостатньо. У людей чимало страхів щодо цього питання, на яких добре грають зацікавлені сторони. І це працює, адже людина йде до церкви з власним болем, міркуваннями, стражданнями. І вона не хоче, щоб їй вказували, до якого саме храму йти. Це також використовується пропагандистами, в тому числі й у політичній сфері.
Крім того, 2024-й – це рік виборів. У тому числі й до Європарламенту. Тож відповідно використовуються право- та ліворадикальні ідеї з приводу російсько-української війни, історичні й не тільки наративи. До прикладу, в Румунії – це партія AUR («Альянс єдності Румунії»), яка має своїх представників і в парламенті.
Тож головне завдання зараз – озвучувати і пояснювати людям, як це працює, щоб вони не піддавалися пропагандистським наративам. Тільки через освіту, розвиток критичного мислення та діалог ми зможемо досягнути того об’єктивного результату, до якого прагнемо.
Наталія Нечаєва-Юрійчук,
для Infopost.media
Немає коментарів:
Дописати коментар