.jpg)
” Больше он так себя не вел и говорил нормально” — закінчила жінка про україномовного колегу. Чомусь ніхто з коментаторів не звернув увагу на пригнічення фельдшера, який народився в Україні, працює в українській лікарні, розмовляючи українською.
“В Бессарабії розмовляють російською і знати українську нам не потрібно.” — Пані стверджує, що в 1987 році, коли вона закінчувала школу, української мови не було. Так, більшість шкіл нашого регіону почали навчати українською відносно нещодавно.
Та чи варто оцінювати важливість мови по тому, чи викладали її у школі?
У Бессарабії жодна національна група не утворює більшості, а етнічні українці становлять менш ніж половину від загального 600-тисячного населення. Інші етнічні групи переважно також є православними християнами різного походження, які традиційно жили на прикордонних російсько-османських територіях. Болгари складають суттєву етнічну групу (129 тисяч, за переписом населення 2001 року), за ними йдуть молдовани – 78,3 тисячі; менша кількість гагаузів (православні християни, які говорять тюркською мовою); росіяни-старообрядці; а довершують етнічну мозаїку албанці та роми.
Саме наш край уособлює “збірну солянку” із різноманіття культур, мов та звичаїв, але українській мові тут приділяють не багато уваги. Цією “міжкультурною” мовою серед жителів регіону стала російська, яка була насаджена нам століттями й достатньо закріпилася серед населення.
Мова завжди є ідентифікатором народу, впливає на його культуру, звичаї. Багато українців забувають про це і продовжують розмовляти російською навіть після початку повномасштабного вторгнення. Бессарабії слід пам’ятати частиною якої держави вона все ж є. Хоча так негативно до мови ставляться люди старшого віку, які ще застали радянський союз.
Одного разу в таксі, водій розповів про свою онуку, яка повністю перейшла на українську, а потім вступила до Київського університету. Він висловився про її перехід, як про дитячу гру. Для нього абсолютно було незрозумілим, чому раптом його онука ізмаїльчанка стала вважати себе українкою і розмовляти українською.
Так проблема вживання української мови на півдні України викликає багато питань. Але перехід з російською на українську — це свідомий вибір кожного з нас, який потребує не лише бажання, а й справжньої моральної підготовки.
У Бессарабії жодна національна група не утворює більшості, а етнічні українці становлять менш ніж половину від загального 600-тисячного населення. Інші етнічні групи переважно також є православними християнами різного походження, які традиційно жили на прикордонних російсько-османських територіях. Болгари складають суттєву етнічну групу (129 тисяч, за переписом населення 2001 року), за ними йдуть молдовани – 78,3 тисячі; менша кількість гагаузів (православні християни, які говорять тюркською мовою); росіяни-старообрядці; а довершують етнічну мозаїку албанці та роми.
Саме наш край уособлює “збірну солянку” із різноманіття культур, мов та звичаїв, але українській мові тут приділяють не багато уваги. Цією “міжкультурною” мовою серед жителів регіону стала російська, яка була насаджена нам століттями й достатньо закріпилася серед населення.
Мова завжди є ідентифікатором народу, впливає на його культуру, звичаї. Багато українців забувають про це і продовжують розмовляти російською навіть після початку повномасштабного вторгнення. Бессарабії слід пам’ятати частиною якої держави вона все ж є. Хоча так негативно до мови ставляться люди старшого віку, які ще застали радянський союз.
Одного разу в таксі, водій розповів про свою онуку, яка повністю перейшла на українську, а потім вступила до Київського університету. Він висловився про її перехід, як про дитячу гру. Для нього абсолютно було незрозумілим, чому раптом його онука ізмаїльчанка стала вважати себе українкою і розмовляти українською.
Так проблема вживання української мови на півдні України викликає багато питань. Але перехід з російською на українську — це свідомий вибір кожного з нас, який потребує не лише бажання, а й справжньої моральної підготовки.
Діана Філіпчук, студентка
Немає коментарів:
Дописати коментар