На наших очах ми можемо побачити прогресування ідеї протекціонізму з простого запровадження підвищених мит на іноземні товари (чи взагалі заборону їх ввезення) до різноманітних "оригінальних" ідей типу кешбеку на вітчизняні товари. На жаль, лаври захисників українських виробників все ніяк не полишуть голови деяких українських урядовців. Замість того, щоб концентруватися на реальних проблемах виробництва, вони шукають прості рішення складних проблем, що сформувалися не за один рік.
Україна не може напряму запровадити підвищені мита на іноземні товари, тому що спричине санкції зі сторони СОТ та ЄС, до яких ми апелюємо у пошуках справедливості щодо нашого аграрного експорту. Відтак, у вітчизняних протекціоністів виникла нова ідея фікс - запровадити кешбек на купівлю українських товарів.
У цієї ідеї є купа проблем. Давайте по черзі:
1) Звідки взяти гроші на цей кешбек у державі, де соціальна видаткова частина фінансується за рахунок ґрантів та макрофінансової допомоги? Хто буде компенсувати банкам нарахований кешбек? Самі банки (за рахунок своїх прибутків)? Так з цього року для них особливі умови оподаткування прибутку (підвищена ставка).
2) Як визначити міру "українськості" товару? Чи достатньо буде просто прикрутити шильдик у якомусь ангарі в Україні, щоб машина стала "українською"? Чи достатньо буде перепакувати польське печиво в Україні, щоб воно стало "українським". Це ж яке поле для корупції!
3) В Україні вже був досвід підтримки вітчизняного виробника, який закінчився банкрутством останнього та низьким рівнем автомобілізації населення. Українські урядовці знову хочуть створити бульбашку для українських виробників, яка врешті-решт все одно лусне.
4) Український внутрішній ринок надзвичайно малий. 33 мільйони населення - у мірках глобальної економіки це ніщо. Ми тут багато говоримо про необхідність виробництва продукції з доданою вартістю, але часто забуваємо про те, що виробництво такої продукцїі потребує значних капіталовкладень (а відтак інвестицій) та швидкої окупності.
Намагатися зациклити вітчизняних виробників довкола свого малого внутрішнього ринку - шлях в нікуди. Зважаючи на розмір та платоспроможність ринку, перманентний дефіцит іноземної валюти, Україна має навпаки зосередитися на все глибшу інтеграцію у світові ланцюги постачання.
5) Ніякий кешбек на вітчизняні товари не вирішить таких проблем українських виробників як неповернення ПДВ, маски-шоу, корумповані суди, брак кваліфікованої робочої сили. Навіть самі урядовці оцінюють вихлоп цієї ідеї у зростанні споживчого попиту на цілих 0,14% ВВП.
Чомусь в Уряді ніхто не говорить про ту шкоду, що приносить неповернення ПДВ виробникам. А це призводить до зростання собівартості продукції. Як і брак кваліфікованої робочої сили на ринку праці.
6) Як вже було зазначено, розвиток виробництва з доданою вартістю потребує значних капітальних інвестицій. На даний момент підприємства можуть залучити або кошти власників, або банківський кредит. Особливо великі можуть залучити через іноземні біржі боргове фінансування.
Вітчизняний ринок капіталів практично відсутній як явище. Ще у 2023 році Уряд обіцяв запровадити накопичувальний рівень пенсійної системи, який міг би дозволити не лише з часом скоротити видатки державного бюджету на дефіцит Пенсійного фонду, а і стати поштовхом до розвитку вітчизняного фондового ринку.
Звичайно, функціонування такого ринку потребує працюючої судової системи. Але факт лишається фактом - щоб ринок капіталів існував потрібні власне ті самі капітали.
Розвиток вітчизняного фондового ринку дозволив би розвинути альтернативний інструмент залучення боргового капіталу - корпоративні облігації, що дуже корисні для молодих підприємств.
7) Брак робочої сили. З кожним місяцем українським підприємцям все більше і більше не вистачає кваліфікованих робітників. На ринку праці є величезна диспропорція. Критично не вистачає спеціалістів технічних та інженерних спеціальностей.
Що тут вже казати про демографічну кризу. Вже прямо зараз варто думати над максимально ефективним використанням обмеженого людського капіталу: профорієнтація у школах, реформа вищої освіти та розвиток коледжів.
8) Брак підтримки зі сторони держави. Українські посольства та Уряд в цілому слабо просувають українські товари на інших ринках. І хоч в останній час ця ситуація почала виправлятися (насамперед в Африці), але є ще куди працювати. Тут ще можна додати відсутність нормального банку, що кредитував би експортно-імпортні операції.
Лише одне запровадження кешбеку на українські товари не вирішить хронічних проблем українських виробників. Це створить чергове викривлення ринку, що у далекій перспективі негативно вплине на самих же виробників. І ще хочеться повторити питання: а де брати кошти, Біллі?
У цей час ми маємо максимально ефективно використовувати ресурси. Просуваючи ті галузі, які допомагають нам захищатися або виходити на світові ринки, щоб заробити більше і стати ще сильніше економічно. Починаючи з вже успішних напрямків, таких як аграрка чи ІТ, і до інших експортоорієнтованих сфер, у т.ч. перспективних. Залучаючи сюди валюту, технології, капітали. А головне прибрати вже наявні бар'єри і не ставити палиці в колеса, як у випадку з ПДВ. Саме така політика треба з боку уряду.
Стимулювання ж внутрішнього ринку в умовах залежності від зовнішньої допомоги і відсутності ринку капіталів, для того щоб доходи реінвестувати - це шлях у нікуди. Це просто цементування слабкості.
І нагадаємо, що усі успішні випадки росту економіки і продуктивності були через експорт та інтеграцію у світову економіку – країни ЦСЄ, Південна Корея, Тайвань.
Чим краще Україна буде інтегрована в світовий ринок - тим сильнішою вона буде.
@OstanniyCapitalist
Немає коментарів:
Дописати коментар