Руслана Ходу поховали на Миколаївщині через 18 місяців після загибелі

Руслан Хода, на щиті повернувся додому де побудував будинок, родину, де народились двійко його дітей.

“ У 2014 році, коли почалася російсько-українська війна, Руслана вперше мобілізували. - згадує дружина героя Тетяна Бакоцька. - Синові було три роки. Ми вже пів року жили в своєму будинку. Руслан міг тоді втекти до Польщі, як це зробили багато його знайомих. Зрештою, у передмісті Москви досі живуть його мама, дві рідні сестри, племінники. Він зробив цей крок, бо для нього це була боротьба за можливість вибирати своє майбутнє, за шанс жити в справедливому світі. І для нього війна не закінчилася в 2015 році, коли повернувся додому: він був готовий заплатити найвищу ціну заради перемоги України. Тому пішов у військкомат у перший день нападу у лютому 2022.

Обороняв рідний Миколаїв. Воював на Донеччині, а з літа опинився в найгарячішому місці на Херсонщині. Через п’ять місяців, 4 серпня 2022 року, він загинув у бою під час російського артилерійського обстрілу біля села Лозове Херсонської області.

Руслан був командиром відділення розвідувального взводу 36 окремої бригади морської піхоти імені контр-адмірала Михайла Білинського.

Розвідники завжди йдуть першими. 25 липня Русланові виповнилося 37 років. А через 10 днів його двоє дітей: Михайло (11 років) та Мирослава (11 місяців) стали напівсиротами.

Тіло Руслана, як і багатьох його побратимів, які також загинули на підступах до Дніпра, тільки тепер змогли дістати та транспортувати до місця поховання у рідне село Миколаївське, що у передмісті Миколаєва.

Я знову й знову думала про те, що вкрала в нас війна, пише удова, що тепер мешкає в Польщі. - Російські ракети зруйнували студентський гуртожиток, де 18 років тому ми з ним познайомилися (з початком Помаранчевої Революції 2004 року); Педагогічний університет, де ми 5 років навчалися; одне з підприємств, де працював Руслан; школи й лікарні, церкву, де хрестили дітей; театр, куди ходили у святкові дні... За масштабом руйнувань та кількістю обстрілів Миколаївщина займає ледь поступається фронтовим Донецької та Луганської областей. І що саме гірке, загиблими є найдієвіші та найактивніші земляки.

Село проводжало труну земляка стоячі на колінах до самого цвинтаря, де вже не один свіжий хрест з прапором…