Маестро громадських форумів Валерій Пекар вправною рукою окреслив завдання напочатку. Олександр Солонтай з ГО «Агенція відновлення та розвитку» - фактичний організатор циклу регіональних зібрань на підтримку Маніфесту громадянського суспільства «Луганська декларація», запросив визначилися з принципами та вимогами до держави.
Засідали ми на форумі в укритті одного з університетів, який був обстріляний рашиськими ракетами ще минулого року. Через годину в підвалі майже нічим було дихати. І хоча світла було вдосталь, деяка аналогія з катакомбною сектою, пізніше відомою як церква Христа напрошувалась.
Доповідь знаного економіста, як представив Пекар старого приятеля, керівника проєкту — Андрій Длігача була “розкішна”. А який ще може робити дієвий український професор економіки?!
Колега з Херсону поряд почала нудьгувати й знаходити аналогії зібрання з українськими партійними зборами в провінції напередодні чергових виборів. Я її заспокоював, почекаймо другої секції…
Замість міського голови Миколаєва була Лана Сароян - голова бізнес-спільноти Board Одеса з рекламою власної команди, потім Спілка будівельників Півдня, потім “Сміливі” з власними кейсами відбудови на Київщині.
Перші контрверсійні слова через 2 години від початку заходу виголосив миколаївець В’ячеслав Клочан, д.е.н., професор, Голова правління ГО “Агенція розвитку Південного регіону”.
- А може й не варто ту пшеницю вирощувати тепер, як утруднення з експортом?
Золоті слова, як на мене. І очікувані від аграрного економіста. Бо якщо “все порахувати”, то південноукраїнське збіжжя не варто навіть саджати, бо її собівартість значно вище світової ціни. Революція в місцевому аграрному бізнесі на часі.
То може на перероблюванні варто сконцентруватись?!
Можливо. А ще - змінити з рослинництва фокус на овочі/фрукти чи технічні культури, бо коли сьогодні 80% агропродукту - зерно, то ризики недотримати прибуток тяжіє до 100%.
Традиційна моногалузь Миколаєва - суднобудування не було представлено адептами, тому про нього й не згадували. Даремно! Бо виробництво плавзасобів військової номенклатури ми будемо потребувати ще не один рік. Наша перевага, перед киянами - близькість до театру війни, тому металообробку варто організовувати й розширювати саме у Миколаєві, де ще хоча б залишились люди з навичками. Але міська влада, як і адміністрація здається головним стейкхолдером відновлення поки вбачають міжнародні організації та фонди.
У виступі про відновлення Миколаєва Тараса Бика – члена правління ГО «Агенція відновлення та розвитку» прозвучали суцільні оптимістичні плани. Але не витримав аксакал миколаївського місцевого громадянського сектору Михайло Золотухін. Який цілком слушно запропонував не імітувати вчергове громадські слухання з представниками підприємництва, а запросити до експертизи сформовані ще до війни громадсько-експертні ради при Миколаївській міськраді. До речі, один ідеологів цієї лобістської форми співпраці влада-бізнес - Валерій Ветров проігнорував зібрання, хоча був в улюбленому місті.
Регіональний форум «Голос громадянського суспільства в формуванні та реалізації плану відновлення України» невпинно наближався до обіду. У моєму мізку відчайдушно “сигналили” дві думки від 2-х зовсім різних вітчизняних економістів що виступали.
1-ша: українців треба вдома налаштувати на більш ефективну роботу, бо за кордонами України ті самі люди, що поїхали виробляють 120+800 млрд.доларів доданої вартості щороку. Проти 80 млрд.$ в Україні з купою держслужбовців, яки ніби сервіс надають.
2-га: зерно не варто в таких об'ємах вирощувати щорічно, наражаючись ще на небезпеку від мін в землі.
Тема інновацій на жаль не була розкрита на цьому форумі. Не можна все “впихнути” до обіду. Залишається домашнє завдання для Миколаївців не тільки відбудовувати водогін й розтрощене місто, але точно швидко запроваджувати, чи повертати спеціалізацію міського підприємництва на задоволення сучасних потреб (бажано світової) економіки.
Декітаїзація світу - нам в допомогу!
В.Головченко.
Немає коментарів:
Дописати коментар