Війна чи мир?

ПОКИ Є ТЕРОРИСТИ ПОРОХ ПОВИНЕН БУТИ СУХИМ

Зруйнувавши імперію Зла в 1991 році, Захід зняв зброю і почав міркувати, як Гаргантюа, мовляв, добрих людей природа наділяє силою, яку рано чи пізно визнають усі вороги.

Але вийшло не так, як у Рабле. Україна поплатилася за свою безтурботність, коли всупереч попередженням та очевидним речам займалася мирним будівництвом замість військового. Тепер ось Ізраїль наступив на ті ж граблі довіри та безтурботності.

Не тільки в наші, а й в усі історичні часи, лише армії давали народам і країнам тверді гарантії безпеки. Все інше було пацифістськими фантазіями, що підігрівалися саме тими, хто найбільше прагнув війни. За кількістю пісень про мир та дружбу СРСР займав перше місце, а ХАМАС чавив сльози з усіх лібералів планети за допомогою страждань пухнастих палестинців.

Тепер ми починаємо розуміти, демократична, й просто ліберальна лексика зайва для розмови з країнами перманентого зла. Ми їм зауважуємо до статей міжнародного права, натікаємо на взаємовигідні речі, а вони встромляють в нас багнети, керуючись особистим фанатизмом. Компроміс тут неможливий.

Не знаю скільки знадобиться часу для уникнення старої капіталістичної звички долучати дикунів до цивілізації засобами розширенням товарообігу. Поки є терористичні держави на кшталт Росії, Ірану, Сирії, Північної Кореї, не можна розслаблятися за мирним прилавком, розставляючи на ньому привабливі та корисні речі. Нехай замість них вони бачать дула гармат. Так буде спокійніше.

О.Прилипко.