понеділок, 11 вересня 2023 р.

Одеса. У відображенні реальності Олени Ксенофонтової



Мне как человеку русско-думающему, а посему неважно украинско-пишущей = лексикон крайне ограничен… Хоча звісно присутнє бажання писати УКРАЇНСЬКОЮ, але моя українська, як на мене, надто вже «газетярська».
Але якщо «респондент» художник) україномовний, то текст пишеться (майже) легко. Так склалося й у випадку з «Оленою Ксенофонтовою», яка остаточно та беззаперечно перейшла на українську.
Олена – фотографиня, професійна. У її доробку портрети, пейзажі та (навіть) «хроніка» (подій), АЛЕ тут на виставці у галереї «ARTODESSA» представлена архітектура міста. (Знову «АЛЕ») крізь… калюжі (!), тобто «Одеса. У відображенні реальності»  авторка фіксує будинки, фрагменти вулиць, подаючи їх бачення як відображення/трансформування у калюжах.


Хоча сприймається це як взірець фотошопу. Але авторка заперечує: «Це не фотошоп!». Цікаво та незвично, навіть «авангардно». Виникає бажання нахилятися, до речі, як пропонує вона сама! Навпаки треба сприймати фотографію як єдине ціле: будинок разом з відображенням (у калюжі).
І тоді з’являється єдиний образ та розуміння задачі, яку авторка поставила перед собою, ну й нами/глядачами. Це цікаво, бо по-перше яскраво, Одеса і під час війни залишається виразною з архітектурної точки зору. По-друге, такий підхід змушує особливо тріпотливо відноситися до міста – адже ВЖЕ ЗРУЙНОВАНО Будинок Вчених! Зараз ми можемо лише ЗГАДУВАТИ яким він БУВ!!!


Але оглядаючи експозицію в галереї бачимо в першу чергу калюжі! Та розмите зображення! Тобто глядачу пропонують поєднувати «реальність» та «відображення реальності» = самому «попрацювати» над сприйняттям. До речі, деякі з глядачів із задоволенням сприймають цей виклик та починають сильно нагинатися…
Не у всіх це виходить, але ж пробують!
Ута Кілтер.


Немає коментарів: