Сергій Гурієв, Деніел Трейсман. Спін-диктатори. Як змінюється обличчя тиранії в ХХІ столітті.
Кінець історії не настав, і хвиля демократизації 1980-90-х повільно відкотилася. Ми знову спостерігаємо піднесення недемократичних режимів, плутаючись у термінах автократія, диктатура, авторитаризм, неліберальна демократія тощо. Але один потужний тренд безумовно видно: нинішні автократи зовсім не схожі на класичних злодіїв ХХ сторіччя. Співвітчизники їх радше люблять, ніж бояться, вони виглядають скоріше ефективними менеджерами, ніж військовими лідерами, вони відкриті до світу й перемагають нерідко на конкурентних виборах. Характерні для минулого сторіччя масове насильство, залякування та ідеологічні лещата поступилися прихованому тиску, постмодерному спотворенню реальності, непрямій цензурі та викривленим демократичним механізмам. Цих нових спін-диктаторів (термін народився з поняття «спін-доктор» – спеціалізований політичний PR-радник) об’єднує з диктаторами старої епохи лише одне: вони ніколи не віддадуть владу.
Автори ґрунтовно побудували модель, яка на основі аналізу великих масивів даних показує спільні характеристики Лі Куан Ю, Уґо Чавеса, Владіміра Путіна, Реджепа Таїпа Ердогана, Віктора Орбана, Альберто Фухіморі, Нурсултана Назарбаєва та інших спін-диктаторів нової епохи. Книга детально розкриває механізми влади спін-диктаторів, причини їхньої появи та способи громадянської протидії. Самі по собі інституції ліберальної демократії не гарантують нічого, їх легко захопити й трансформувати в декорації автократичного режиму. Демократичні свободи можуть швидко щезнути без критичної маси демократично налаштованих громадян, готових їх захищати.
Книга важлива ще одним висновком: насправді немає чіткої межі між спін-диктаторами та популістами на кшталт Трампа чи Берлусконі. Різниця лише в тому, що популістам через спротив громадян не вдалося зламати й підкорити інституції, тож вони не стали спін-диктаторами, а залишилися в історії короткими яскравими епізодами.
В.Пекар.
Немає коментарів: