Під час вікенду у одеський "Зелений театр - волонтерський кемп" завітали співзасновники київського ГО"Район#1" Андрій Копиленко та Андрій Титаренко.
Я вперше почув що громадські активісти в анонсах застосовують аргумент "відзнака президента України", тому вирішив послухати їх. Спека й досить ранній час початку, коли ще сієста у суботу не закінчилась скоротили кількість присутніх. Але 2 десятки людей зібралось.
Хлопці розпочали з кейсу відбудови дитячого садочку у Гостомелі. Самі зізнались що до літа минулого року ніколи суспільно-корисними справами не займались. Війна та її наслідки роблять дива з байдужими. Хоча. Здається, гроші західних фондів на відбудову скоріше виконують
функцію мотиваторів. Андрії розповіли що вони працюють як місцеві партнери німецького фонду, допомагаючи зберегти від неадекватного використання західну допомогу. При тому, самі опинились у "халепі", коли їх власний бухгалтер "накосячила" з грошима.
- З ким не буває, в нас є реальний факап, - каже один з Андріїв, - міжнародні партнери нам більше довіряють. Ми вміємо знижувати ціни підрядників, та домовлятись з місцевими громадами.
Теперішній їх проєкт вже у Чернігівській області, хоча й у 100 км від Києва якраз спрямований на будівництво житла для переселенців, та під нього залучення фахівців дефіцитних кваліфікацій до ОТГ.
В мене почали поставати запитання: це ж многозадачний бізнес-проект, а ні яке не волонтерство. Як хлопцям майже без досвіду та бізнес освіти одночасно вдається займатись: будівництвом, девелопментом, хедхантингом та консалтингом?
А ще: а де були обя'ви на всі конкурси з відбудови? Хто в них брав участь й програв в конкуренції?
На частину запитань спікери у досить нервовому вигляді відповіли. Хоча мінімальні процедури фактчекінгу в базах даних на громадські організації остаточно навели мене на думку про "прокладочний" характер їх діяльності. Вуха влади "прорвались" остаточно коли хлопці заявили: нам тепер пропонують взятись за президентський проект відновлення Посад-Покровського на Херсонщині!
Ніби благодійність: ставати "толкачами" проєктів міжнародної допомоги у розтрощених війною громадах. Місцевих фахівців допускаю що не вистачає. Але чому новачків на це запрошувати?
Що немає в тій самій Чернігівській, чи Херсонських областях фахових громадських активістів? Я тільки знаю в цих обох областях з десяток людей з "кристально-чистим" бекгаундом виконання проєктів міжнародної співпраці. А що не можна широкий конкурс проводити під час війни на відбір виконавців?
Запитань, після зустрічі з новими громадськими активістами, які "маскуються" під проєктних менеджерів залишилось купа. Хід думок чомусь плинув у бік довоєнного "великого будівництва"... Війна принесла багато горя людям, але не відміняє антикорупційні процедури, тендери та конкурси, процедури які застосовуються в демократичному світі. Громадський сектор в Україні, якому є чим пишатись, не має толерувати кумівство та "зачиненість". Активізм - не фігове листячко, нема чого їм прикривати "договорняки". А за відбудовою села Посад-Покровське пропоную херсонським журналістам "приглядати".
С.Лиманов.
Немає коментарів: