Совок є найтрагічнішою сторінкою в історії України. В першу чергу тому, що залишив після себе токсичну інституційну пам'ять, яка впливає на наші політичні та економічні інститути, які все ще далекі від свобод чи принципу «правила для всіх одні».
Більше того, наслідки деяких політик, як, наприклад, «розкуркулення», радикально вплинули на образ села. Був ліквідований цілий середній клас – фермерів, які не передали своїх правил та знань наступним поколінням. Хоч сьогодні ми бачимо ренесанс українського фермерства, але він не компенсує втрат милого. Тому, сьогодні ширяться практики повʼязані з совком, ніж з «куркулями». Зокрема, у нас багато локальних та державних холдингів, за спиною яких є совковий партійний білет або звʼязки з владою. Вони в свою чергу були сформовані або за часів ще самої УССР, або в 90-ті. Тобто, система відносин між владою, бізнесом та громадянами заснована на токсичних практиках, ніж відкритих. Унаслідок чого впроваджують банальні політики по принципу: «після нас хоч потоп», себто вибір максимальної вигоди сьогодні, ніж завтра (засіювання тих чи інших культур). Ще більше це проявляється у порушенні правил вільної конкуренції та прав працівників. Простими словами, совок помер, а його труп і далі поширює сморід, отруюючи все довкола.
Проте, в цьому пості хочеться згадати не тільки сьогоднішні проблеми, а й те, як помирав найбільш продуктивний клас на селі - «куркулі». Для цього я візьму уривок з книги дослідження «Серп і Молох» московського автора. Відзначу один момент, московити «дуже цікавий» народ: спочатку вбивають, репресують, а потім ставлять памʼятники та досліджують. В уривку нижче є свідчення одного з тих, хто займався розкуркуленням.
Нагадаю, що метою розкуркулення були як суто економічні інтереси, наприклад, устаткування для колгоспів, так і політичні. Куркулі часто виступали проти планів червоних (колективізація), бо вони знищать врожай та село, що до слова згодом і відбулось. Ця опозиція швидко зробила середній клас мішенню Сталіна і він ввів у дію постанову, яка запускала «розкуркулення», себто конфіскацію майна та депортацію. Відповідно, по всій країні розпочались рейди по виселенню «куркулів» з їхніх земель. Часто їм не давали узяти з собою необхідні речі та їжу, що приводило їх до смерті. Нижче, я дам уривок з подій в Сибіру, але нагадаю, що там були значні українські поселення:
В это время из других районов стали стекаться вереницами сотни подвод с кулаками. Причем в Баксинском районе образовалась пробка. Отчасти по отсутствии помещения и прочей слабой подготовки. Ночью кулаки и их семьи ходили по крестьянским дворам и просили хлеба. (…) 5 марта поднялась сильная пурга и, несмотря на это, кулацкие подводы были отправлены в дорогу, так как в некоторых деревнях скопилось до 500 подвод. В эту же ночь, ночуя в 10 верстах от Колывани, некоторые крестьяне рассказывали о жутких картинах, а некоторые женщины просто выражались "это жестокое зверство замораживать в такую погоду детей", говорили, что были даже похороны замороженных детей, отправляемых кулаков, а в некоторых санях лежали по 3—4 замороженных ребенка.
Є ще одна страшна деталь цих історій, яка лежить на бюрократії та репресивному апараті. Хочу тут нагадати історію Колпашевського Яру, де були розстріляні тисячі звичайних людей, які за вигаданими справам ставали диверсантами та підривали неіснуючі мости. Аналогічно, часто до куркулів приписували людей, які могли мати просто у власності коня, корову і курей. Подібний «паперовий маневр» робили для того, аби подати на верх красиві дані. Фактично все заради цифр та «відзнак». На жаль, така поведінка бюрократії була успадкована вже нашими бюрократами, які схожим методом ведуть війну та проводять «реформи».
"Конкретика"
Немає коментарів:
Дописати коментар