Міряти рівень гуманізму за допомогою жартів про акулу?
От що значить втратити чуття міри.
Історія з акулою – це мем. «Одиниця культурної інформації». Мем за визначенням означає спрощення. «Акула з'їла росіянина». Все. Абсолютній більшості цього досить. Чекати, що хтось заглиблюватиметься в з'ясування деталей, цікавитиметься біографією загиблого, його політичними поглядами, розмірами акули (і її поглядами) – безглуздо. Бо для поширення мему цього непотрібно. Він виконує свою роль і без цього.
Так само безглуздо обурюватися здатністю людей жартувати на теми смерті. Це й в мирний час одна з найпоширеніших тем для жартів. А під час війни – й поготів. Ви ще запитайте, чи можна взагалі під час війни жартувати.
У тих, хто ділиться мемами про акулу, відсутня емпатія? Аж ніяк. Навпаки – якщо жарти є масовими – це і є прояв співчуття. «Спільного чуття», якщо дослівно.
Не бачу в цьому навіть зловтіхи. Бо йдеться про доволі абстрактного «якогось росіянина». Як, власне, й про не менш абстрактну акулу. З якою так само може трагічно не розминутися, зрештою, і українець. Якщо, звісно, знайде можливість «змотатися» на якійсь з близькосхідних пляжів. Арестовича, кажуть, нещодавно саме там і бачили. Може це й спонукало його до нинішніх інвектив на адресу співвітчизників?
Бо від людей, які погано сплять під регулярні повітряні тривоги, природніше чути побажання «щоб вони повиздихали». І це саме по-людськи. Надто по-людськи.
Так що не дегуманізацію в цьому треба бачити. А справжнє олюднення. Навіть, якщо йдеться про акулу.
О.Мустафін.
Немає коментарів: