Ірина Грабовська є українською письменницею, яка спеціалізується на написанні фентезі-романів та оповідань. Вона почала свою літературну кар'єру як співавтор в документальній праці "У вогняному кільці. Оборона Луганського аеропорту", де була задіяна у систематизації свідчень очевидців та учасників військової операції. Пізніше, Ірина Грабовська випустила свій власний роман - першу частину циклу "Леобург", написаного в стімпанк-фентезі жанрі. Цей роман був номінований на премію "Еспресо. Вибір читачів", а через два роки авторка опублікувала продовження цієї історії.
Які книги найбільше вплинули на вас та вашу творчість?
Я не можу сформувати конкретний список, що саме вплинуло, бо я читаю і дивлюся чимало, і у різних жанрах, і кожен твір так чи інакше впливають на мене. Письменницька уява – це тигель, куди стікаються і киплять ідеї, враження, переживання і різноманітні досвіди, які ми отримуємо протягом життя. Тож я так чи інакше вчуся майже в кожного автора, якого читаю, і всі вони на мене впливають.
Чи переживали ви творчу кризу? Що порадите для пошуку натхнення?
Звісно, переживала. Навіть зараз у мене не так багато бажання писати, бо я знаходжуся посередині третьої книги трилогії, і писати фактично одну і ту саму історію понад три роки – це доволі виснажливо. Для пошуку натхнення я раджу пробувати щось нове – відвідати якийсь майстер-клас, подивитися новий фільм, ходити щоразу новими маршрутами, читати книги, інакші від того жанру, в якому пишеш. Крім того, мені ще допомагають муд-борди з картинками, які ілюструють естетику того світу, який описуєш. Також добре допомагає повне виключення писання на 2-3 тижні, щоб виникло бажання щось написати, і це не перетворювалося у відпрацювання боргу або вимушену дію.
Які були ваші найбільш важкі моменти під час написання книжки «Зірки й кістки»?
Завжди тяжко, коли помирає хтось із твоїх персонажів. Це більше стосується другої книги, але в першій також були смерті. Також доволі складно (хоча цікаво) «малювати» психологічні портрети персонажів, аби вони були самобутніми і зрозумілими нам, але водночас були доволі наближеними до своїх історичних прототипів. Також у «Зірках…» є чимало батальних і екшен-сцен, а я не дуже люблю їх писати, це теж було викликом.
Чи можна виокремити речі, які вам подобаються у письменництві?
Найбільше подобається буквально робити своєю уявою книжку з нічого. Розказувати нерозказані історії. Створювати персонажів, показувати їхній шлях, ставити їх перед складними виборами. І те, що тобі ніколи не буває нудно – в голові постійно крутиться то сцена, то діалог.
Як ви ставитеся до критики своєї творчості?
Це не приємно жодному автору. Але ми не можемо обмежувати інших в свободі слова. Я переважно не реагую на негативні відгуки публічно і намагаюся їх не читати.
Що ви плануєте робити в майбутньому? Чи є на думці проєкти, реалізацію яких ви б хотіли зайнятися?
Так, чимало. Але потрібно дописати трилогію. Я б хотіла спробувати написати ромфант. А також давно маю план на книгу про переселенців, не фантастичну. Також маю кілька проєктів з оповіданнями, які чекають свого часу.
Ярослава Альбертович, студентка.
Немає коментарів: