Що робити з українською вищою школою?

Відкриваємо цим матеріалом дискусію: скільки університетів має залишитись по містах України?

Три топ-реформи в системі вищої освіти, які на мою скромну думку, бажано було б впровадити впродовж найближчих місяців - поки є можливість.
1) Сприяти переосмисленню суті, місії, ролі закладів вищої освіти в містах, у яких їх утворено багато (хай кожен скаже скільки це "багато"). Зараз про потребу оптимізації мережі ЗВО не говорить тільки лінивий. На мою думку, цей процес має відбуватися не лише через потребу зменшити навантаження на бюджет і точно не шляхом наказу "зверху". Ключовою причиною об'єднання ЗВО має бути усвідомлення на місцях, що таке об'єднання збільшить спроможність забезпечувати якісну освіту. В деяких випадках це означатиме скорочення програм; в інших - навпаки, розширення пропозиції через програми освіти дорослих, якісніші бакалаврські програми, нові магістерські, через підсилення збірного наукового потенціалу. В центрі уваги має бути якість. А визначити, що саме означає "якість" в конкретному контексті неможливо без участі місцевої громади, місцевого самоврядування, роботодавців, науково-педагогічних працівників, адміністрацій ЗВО. Для прикладу, хоча медичні університети всі як один кричать, що їм потрібні університетські клініки для якості, невже не очевидно, що базові предмети 1-2 року підготовки лікарів (органічна хімія, біологія, мікробіологія, історія, соціологія, психологія, філософія, українська та англійська мови) завжди будуть якісніше викладатися в класичному університеті, ніж у відокремленому медичному ЗВО? Саме тому, в більшості країн Заходу, медичні школи є частинами великих університетів, а не окремі інститути. Невже схожих прикладів і причин для об'єднання не можна знайти в інших галузях?
2) Стимулювання співпраці між інститутами НАНУ (та й інших академій наук) і університетами через формування спільних аспірантських програм. Зараз в Україні приб. 25% аспірантів вступає в аспірантури науково-дослідних інститутів - переважно не формуючи при цьому групи аспірантів, а швидше в "одно-осібну" аспірантуру. Наші НДІ мають (подекуди) непогану матеріальну базу, до якої мають доступ такі аспіранти (що добре!), але найчастіше ці НДІ не спроможні забезпечити освітню складову, яка є обов'язковою в підготовці доктора філософії. Тим більше вони (найчастіше) не спроможні забезпечити наукове середовище для семінарів, інтернаціоналізації, групової роботи. Радикальне рішення (яке я не підтримую!): заборонити аспірантури поза університетами. Така практика існує в англосаксонських країнах, у яких немає окремих від університетів академій наук. Більш помірковане рішення: стимулювати співпрацю між НДІ та ЗВО через формування спільних докторських шкіл (за моделлю Франції), які отримують спеціальне фінансування на підготовку аспірантів, у яких освітню складову забезпечує ЗВО, а дослідницьку - НДІ. Чи таким чином ми б не розкрили науковий потенціал НАН і інших академій університетам і не допомогли б деяким українським ЗВО потрапити в омріяні світові рейтинги? (для довідки: рейтинги світових університетів на 60-70% базуються не на показниках якості освіти, а на їх науковому "вихлопу").
3) Уможливити вступ на бакалаврат на широкий напрям, а не, як зараз, зразу не спеціальність. Коли абітуріент обирає освітню програму за спеціальністю в 17 років (зразу після школи), такий вступник рідко це робить свідомо. Тому, бажано уможливити вступ на гуманітарний, соціально-економічний, природничий, інжинерний і т.д. напрям із можливістю обрати спеціальність в межах цього напряму в процесі навчання в конкретному ЗВО - напр. наприкінці 2 року, коли загальна частина програми (спільна за напрямом) вже пройдена і у студента появилася можливість більш усвідомленого вибору. Така практика існує в багатьох західних країнах: т.зв. major обирається не при вступі, а після здобуття 90-150 кредитів ЄКТС. А в деяких випадках, якщо спеціальності споріднені і студент обирає відповідні курси, можна й обрати два majors, або major+minor. Схожа система колись існувала в Україні але від неї відмовилися через складність організації держзамовлення. Якщо питання з фінансуванням вирішити, чи така система вступу не збільшила б суб'єктність студента?
Наразі вступна кампанія вже "на носі" і явно пізно змінювати правила гри цього року, тому мова йде про пріоритети реформ на наступний, 2024 рік. Але якщо за ці зміни братися, їх слід починати впроваджувати вже зараз - парелельно з відбудовою знищеної інфраструктури, із стимулюванням повернення студентів і викладачів із закордону, із забезпеченням безпеки для офлайн... Отже, паралельно із вирішенням цілої низки питань, які нагальні через війну.
Ну і ніхто не скасовує купи проблем, які освітяни ще й не дуже усвідомлюють: пов'язаних з ChatGPT і іншими інструментами ШІ, з трьома роками онлайн навчання і відповідними освітніми втратами, з необхідністю адаптувати зміст освітніх програм до нових післявоєнних умов... Насправді проблем і питань купа.
Але наразі хочу зосередити увагу на трьох вищезгаданих "структурних" реформах. Цікаво буде почути (почитати) ваші думки. І давайте, без "всепропальщини" і "адгомінізмів" (якщо можна таке просити...). Наперед дякую!

М.Винницкий, Associate Professor, PhD