Андрій Новік - український письменник, який пише у різних жанрах, таких як трилер, пригодницьке фентезі та фантастика. У лютому 2019 року вийшов його дебютний роман під назвою "Останній спадок", а на початку 2020 року світ побачив другу книгу - "Аномалія". Того ж року Андрій Новік став переможцем конкурсу до міжавторської збірки "Антисоціальна мережа" від видавництва "Дім Химер". У 2022 році вийшла перша частина його нової трилогії "Книга змін" під назвою "Медальйон трьох змій". У своїх творах Андрій Новік полюбляє використовувати загадки та таємниці, а також історичні факти, які ще не відомі великій авдиторії.
З чого почався ваш письменницький шлях?
Я багато читав ще з дитинства, вимагав у батьків нових книжок, ходив із ними по підпільних складських точках продажу новинок (саме так я діставав кожного Гаррі Поттер ще до того, як вони потрапляли в книгарні). Як би це не було банально, але, мабуть, кожен, хто любить читати, в якийсь момент свого життя задумується, а чи не почати й собі писати. У мене десь збереглося відео із випускного третього класу, де на питання вчительки ким я хочу стати, коли виросту, я відповів – письменником. Випадковість? Хтозна. Зараз же, коли за спиною написані чотири об’ємних твори, з яких видані три, здається, що писати таки я хотів завжди, а саме – творити нові цікаві історії. Однак бажання дуже часто конфліктує із вміннями та впевненістю у власних силах. Довгий час я вважав, що не здатний написати цілісної, вартісної історії, та ще й у пригодницькому екшнові, з вкрапленнями фантастики, до чого тоді тяжіла моя увага. До того ж в Україні, як вважалося, до своїх авторів у цій ніші не надто популярна увага. Усе змінилося після презентації книги Макса Кідрука «Бот», реклама якої у Львові кричала з багатьох сітілайтів. Прочитавши книгу і побачивши скільки людей прийшло на презентацію, я зрозумів, що єдине, що може стримувати від творіння, це хіба власні комплекси. Тоді почав писати свою оповідь, яка за довгий час перетворилася в «Останній спадок». Це доволі класичний трилер із загадками та місцевою історією, що притаманне романам Дена Брауна. У той час його історії захоплювали мене і я знав, що мушу ділитися із читачами і власними секретами. Книгу видало видавництво «Клуб сімейного дозвілля». Важкий і довгий шлях переписувань, редагувань, переосмислення сюжетів та персонажів, створення буктрейлера та промотур привели книгу із моїм ім’ям на обкладинці на полиці українських книгарень, чому я неймовірно тішуся й досі.
Які моменти були для вас найважчими під час написання книжки «Медальйон трьох змій»? Чи були моменти, коли ви переживали творчу кризу, і як її подолали?
Творча криза, як на мене, це неминуче явище для автора. Звісно, є винятки, але більшість молодих та починаючих письменників в Україні поєднують письмо із основною роботою і дуже важко тримати голову свіжою після дев’ятигодинного робочого дня. Три-чотири години із текстом перед сном – такий мій графік, тому не дивно, що бувають моменти, коли втома, або творче вигорання беруть гору. У таких випадках я не є прихильником примусової праці, тому беру заслужений відпочинок, кілька днів, або й тижнів не думаю про сюжет та героїв узагалі. Це таке собі перезавантаження, яке водночас дозволяє відкритися для нових ідей та, що головніше, дозволу собі перевигадати певні сцени на краще. Терміни відпочинку бувають ситуативними, проте є дещо, що може значно їх пришвидшити – хороші відгуки читачів та постійні питання від них, коли ж наступна книга. Кожен відеоогляд в соцмережах, рецензія чи простий відгук, доводять письменникові, що його праця не є даремною. Повірте, це дуже велика сила.
Тому, мабуть, творчі кризи і були найважчими моментами в написанні «Медальйону», однак є ще деякі, про які варто згадати. Позаяк «Медальйон» є першою частиною великої трилогії з чотирьох книг (люблю як це звучить😊), необхідно було добре спланувати сюжет та графік розвитку персонажів впродовж усіє «Книги змін», а далеке планування – геть не моє. Доводилося (і досі доводиться) розписувати поепізодно деякі сюжетні повороти, їх вплив на характери персонажів, визначати на якому етапі історії їх ввести найкраще. Окрім того, кожна книга насичена загадками та головоломками, посиланнями на історію та класичну літературу й їх опрацювання вкрало в мене багато часу. Чого варті короткі віршовані рядки, які ховають в собі згадки певних локацій, алюзію на найвідоміший твір, таємну організації, її членів та зв’язок із артефактом, який необхідно знайти головним героям.
Які були ваші основні джерела натхнення для створення книги «Медальйон трьох змій»? Які твори, фільми, або події найбільше вплинули на вашу творчість?
«Медальйон трьох змій» є плодом ідеї, яку я мордував у голові багато-багато років. Це твір, який відображає усі мої захоплення: загадки, історія, карколомні пригоди, подорожі, екшн, дивовижні почвари, драма. Важко сказати, чи якісь конкретні фільми чи книги могли вплинути на написання трилогії. Мабуть, найбільшу роль зіграли окремі епізоди окремих історій, які траплялися зі мною впродовж останніх років десяти. Звісно, багато хто побачить у тексті натяки на «Карнівал Роу», або пригодами на серію ігор «Uncharted», і вони матимуть рацію, однак це далеко не все. Якщо ж таки формувати якийсь такий список, то варто до нього додати також і Дена Брауна, Чайну М’євіля, Джоан Роулінг, Джеймс Роллінса, Стівена Кінга, більшість відео-ігор, на кшталт «Відьмака». Велику роль грає і музика – як на мене, вона здатна надихати на текстові твори, не менше за книги чи фільми. Саме тому до «Медальйону» разом із композитором Єгором Грушином ми створили альбом із симфонічними саундтреками, які додають атмосфери історії.
Чи маєте ви свої улюблені жанри чи теми, які вам подобається розкривати в своїй творчості?
Мені завжди були цікаві історичні таємниці, такі як підземне місто в районі селища Стільсько чи таємні зібрання тамплієрів у скелястому колодязі в Сінтрі. Такі речі є непопулярними та прихованими від більшості людей, про них не говорять, їх не вивчають у школах, хоча це до біса виносить мозок, коли дізнаєшся деталі. Мабуть, саме й бажання ділитися цими секретами із іншими вплинуло на мою творчість, посіло в книжках одну з найважливіших ніш. Хіба вам не цікаво чому одне з найбільших міст в Європі просто вмерло наприкінці в 9-10 столітті? Хіба не йдуть мурашки по тілу, коли дізнаєшся, що деякі вчені змогли організувати експеримент із кристалами, які насправді існують поза поняттям часу й не коряться законам природи у нашому їх розумінні? Чи, наприклад, як саме стародавні алхіміки намагалися відтворити справжнє життя, аби порівнятися із Богом? Мені – так, і саме тому я продовжуватиму писати, щоб розповідати читачам все більше таких історій.
Як ви ставитеся до критики своєї творчості? Які відгуки на ваші книги найбільше запам’ятовуються?
Як і в будь-якій роботі, ставлення до критики змінюється. Після видання дебютного роману письменник плекає його як власну дитину й намагається боронити від негативу, однак з часом ти розумієш, що відгук незнайомця може стати хорошим поштовхом для росту. На щастя, це розуміння прийшло до мене дуже швидко і вже з першими негативними рецензіями я працював як із коментарями справжнього редактора: виписував моменти, які вважав коректними, які вважав, що можу змінити й навчитися на них. У перші місяці нотатник із ідеями для романів на третину складався із коментарів.
Звісно, відгуки бувають як по ділу, так і просто об’єктивною думкою. Часто українські письменники зустрічаються і з гейторськими дописами, які не мають жодного стосунку до сюжету, форми чи персонажів. До таких я ставлюся доволі просто – забуваю одразу після прочитання. Хай там як, я завжди закликаю читачів лишати свої відгуки й писати як хороше, так і те, що їх не сподобалося, адже це один з важливих способів авторові розвиватися та вчитися на власних помилках.
Які ваші плани на майбутнє? Чи є у вас нові творчі проєкти, які ви б хотіли реалізувати?
На разі є лише один план – завершити трилогію «Книга змін». Перша частина «Медальйон трьох змій» вийшла друком в листопаді 2022, перший том другої частини під назвою «Закон третьої крові» вже в редактурі та планується на жовтень-листопад 2023. «Закон третьої крові. Том 2» в процесі писання і за календарем дуже б хотілося встигнути на листопад 2024, або й раніше. Далі мене чекатиме заключна частина, яка підведе підсумки пригод музейників та міжрівневої боротьби й матиме логічну назву «Війна трьох світів».
Що буде після цієї трилогії, важко сказати. Чи будуть це спін-оффи, чи пряме продовження? Не знаю. Багато залежить від того, як сильно історія полюбиться читачами. Але, звісно, книги й далі писатимуться і всі вони будуть кращі за попередні. Принаймні я на це сподіваюся.
Велика дяка усім, хто читає та підтримує письменників та письменниць у цей складний для культури час. І величезна дяка військовим, які дають нам змогу у цей час творити.
Вікторія Білобжевська, студентка.
Немає коментарів: