І нарешті, це книжка про зайву вагу. Ні, не про те, як сісти на дієту чи займатися спортом (усі, хто невдоволений своїм тілом, і так багато на цю тему чули або читали), і не про те, як смертельно шкідливо бути повним. Ба більше – Наталія Ніколаєва переконана: фактично всі, хто вирішив скинути докучливі кілограми, давно знають, що для цього треба робити, але забувають про найголовніше – про те, без чого неможливий шлях до здорового тіла. А це – увага до себе, своїх бажань та адекватний самоаналіз.
Про авторку
Наталія Ніколаєва – лікарка за фахом. Закінчивши Одеський медичний університет, вона працювала педіатринею. Тому книжка «Пекельні борошна» приділяє чимало уваги дитячому здоров’ю, особливо трикутнику «дорослий – дитина – їжа». Бо те, як ми ставимось до харчування в дорослому віці, досить часто походить із дитинства.
«Простий приклад, який у дитинстві проходили майже всі, кого батьки запихували їжею – чи вмовлянням, чи силою. Вонивідбивали почуття голоду. Голод пропадав одразу ж, як тільки наближався час прийому їжі, або ви бачили ненависний “корисний” супчик (…). Тепер згадаймо собаку Павлова: миска з їжею – відчуття голоду – сигнал – собаку б’є струмом – голод зникає. Декілька таких повторень – собака не може їсти, навіть якщо струму вже немає – (…) – собака отримує невроз і захворює. Оце приблизно отакий експеримент ви проводите над своїми дітьми, коли змушуєте їх їсти».
На початку війни з РФ (коли вона ще не була повномасштабною) Наталія Ніколаєва служила в українській армії як військова психологиня. Для фахівця в цій галузі завжди дуже важливо розуміти емоційний стан людини, від поведінки якої залежить майбутнє нашої країни.
Нині авторка проводить приватні консультації в царині, яка має назву «психосоматична медицина». І ні, психосоматика – це не про те, що «проблеми з печінкою – це прихована агресія». Психосоматика вивчає реальний вплив психологічних чинників на тілесні захворювання. Часом пацієнт вживає ліки, призначені лікарем, але вони приносять або тимчасовий результат, або не приносять його взагалі. Однак після грамотної консультації психолога вдається з’ясувати справжню природу хвороби, й людина починає реально працювати над зціленням, а не покладається лише на медикаменти.
Чому саме про зайву вагу?
Ідея книжки «Пекельні борошна» пов’язана з тим, що до Наталії все частіше звертаються пацієнти (переважно пацієнтки), які набрали вагу під час війни.
«Про втрату ваги на фоні стресу багато говориться (…). А от ті, хто “поправився” здебільшого мовчать, бо наче якось незручно навіть: “війна в країні, а я тут зайві кілограми наїдаю”. А проблема існує».
Авторка не стверджує, що всім, хто має надмірну вагу, конче треба її позбавлятися. Вона не страхає тим, чим люблять лякати інші лікарі – букетом хвороб, які буцімто ховаються в жирі. Ніколаєва акцентує на іншому: нездоровим є насамперед невдоволення людини собою, і його якраз не можна «запихати подалі». Бо «полюбити свою незграбність, важкість,негнучкість, задишку, біль у ногах, неспроможність дотягнутися до “труднодоступних місць” та застібнути чоботи – майже неможливо».
Що ж отримує людина, яка вирішила покінчити з важкістю, задишкою, невдоволенням своєю зовнішністю? Стандартні поради: перестати їсти та почати займатися фізичними вправами. Одначе «прості рішення» виявляються складнішими, ніж здається тим, хто радить.
«Особливо дратує, коли такі поради про менше їсти, спорт (…) чуєш від підтягнутих струнких фітнес-тренерок з“попою-орєх” та інста-блогеринь, з їхніми програмами
“правільного пітанія” і “звьоздними” дієтами: “на сніданок приготуйте лосось з авокадо, на обід – отварная вирєзка молодога єдінорога з зьорнамі чіа, а на ужин – ягоди годжі с обєзжирєним картоном. І пєйтє трі літра “боржомі”».
І досить часто навіть ці поради не допомагають зовсім, допомагають ненадовго або роблять ще гірше. Бо «людина, що має проблему, відчуває себе якоюсь слабовольною ганчіркою у порівнянні з “красивими і розумними”, у яких все просто. І або кидається у “всі тяжкі”, сідаючи на дієти та виснажуючи себе фізичними вправами, або взагалі на все “забиває”, бо у неї немає часу, натхнення, бажання і сили волі на це все».
Книжка «Пекельні борошна» пропонує інший підхід. Він полягає в тому, щоб налагодити стосунки людини зі своїм тілом, а відтак – із їжею, яку ми вживаємо, з голодом, який ми відчуваємо, і зрозуміти, чому ми їмо не для того, щоб отримати задоволення й насититися енергією, а…
- щоб заповнити дефіцит приємних емоцій, коли«відсутність психологічного задоволення заміняється фізичним задоволенням від їжі»;
- щоб упоратися зі стресом;
- щоб приховати насування депресії: «людина перестає чогось досягати, не бачить нічого світлого у житті, не може знайти ніяких справжніх смислів такого існування, а підміняє їх простими банальними (…). Тобто людина не живе по-справжньому, а зображає нормальне життя».
«Заїдання стресу» – це не мем, а досить серйозна психологічна проблема, яку багато хто ігнорує. Ігнорують люди, які не знайшли свого покликання в житті й мусять поневірятися на остогидлій роботі, де, однак, добре платять. Люди, які звикли все контролювати та планувати і для яких єдиний спосіб розслабитись – прийти з роботи й навернути тарілку, та таку, щоб аж шлунок тріщав. Жінки, які хотіли досягти успіху в кар’єрі чи мистецтві, але переконали себе, що «тихе сімейне щастя» – то єдине, що їм потрібно, а тому запхнули свої бажання кудись глибоко та відгороджуються їжею від світу. Батьки, які щоразу, коли дитина засмучується або злиться, дають їй цукерочку «для покращення настрою».
Тому й поради в цій книжці мають мало спільного з тим, що звикли радити «блогери з правильного харчування» чи тренери в реаліті-шоу. «Вони не містять у собі обмежень і не намагаються обманути мозок. Навпаки, вони вчать мозок взаємодіяти з тілом, сприймати свої відчуття, повертають нас до розуміння себе, своїх потреб – що мені необхідно, що я зараз хочу».
Чи існують «правильні» й «неправильні» продукти?
«Задумайтесь лишень: людство дійшло до того, що не може саме харчуватися без порад, як це правильно робити. Нам відбили усі природні інстинкти, і для того, щоб “правильно” нагодувати дитину, ми читаємо спеціальні книжки, а спеціальні консультанти навіюють стільки жахів мамам, що ті взагалі бояться ту дитину годувати, бо раптом не так». Одне з завдань цієї праці – позбавити читачів страху чи сорому перед харчуванням. Людина, на думку авторки, хворіє не через те, що їсть щось «не те»: вона їсть «не те» й «не так» через порушення регуляції з боку нервової системи.
Чи означає це, що від чипсів і бургерів нічого не буде? Що солодке можна поглинати безмежно? Ні, не означає. Важливі не «правильні продукти», а збалансоване харчування – з вуглеводами, білками, жирами, вітамінами, вилучати їх із раціону – не надто вдала ідея.
Фішка в тому, що коли ми налагодимо стосунки з власним тілом і з їжею, смачна кака стане для нас… так, несмачною! Але лише за умови, що ми навчимося:
- їсти лише тоді, коли справді голодні, а не для того, щоб зробити перерву в нервовій роботі чи подолати нудьгу;
- відчувати смак їжі – кожного шматочка, кожної ложечки, отримувати від неї задоволення;
- організовувати своє життя так, щоб страви були одним із, але не єдиним джерелом позитивних емоцій.
У результаті все менше буде хотітися жирного, солоного, надміру солодкого. «Ви перестанете накидатися на їжу, нагрібати всього багато в тарілку, та їсти безконтрольно імеханічно. Ви почнете відчувати справжнє задоволення від смаку, тому ваш смак стане вибагливішим. І ви почнете переходити поступово до більш вишуканих страв, а після того смак напівфабрикатів здаватиметься дешевим і неприємним».
І наостанок
Війна не створює комфортних умов для того, щоб піклуватися про своє здоров’я. Але це – ще один важливий фронт для кожного з нас. Увагу до себе не потрібно відкладати на потім. Адекватний психічний стан не потрібно відкладати на потім. Інакше організм почне сам звертати увагу на проблему, повертаючи нам наш ігнор поганим самопочуттям, залежностями, порушенням діяльності важливих органів. І в наших силах запобігати цим небажаним сценаріям. Здоров’я повинно бути однією з наших перемог! «Бо не можна так – тіло окремо, а голова окремо. Тому давайте їх будемо нарешті поєднувати».
Немає коментарів: