Отже, більшість у російському освіченому суспільстві та в урядових колах протягом усього XIX ст. поділяли концепцію триєдиної російської нації, що включає велико-, мало- і білорусів. З погляду успіху реалізації цієї концепції у XVIII ст. була зроблена, якщо скористатися сучасним штампом, велика та успішна робота. Адміністративну автономію гетьманату було знищено, традиційні українські еліти були в переважній більшості інкорпоровані в російський панівний клас та асимільовані, а більш розвинена у XVII та частині XVIII ст. українська культура зазнала провінціалізації та стала переважно селянською. Цим були створені початкові передумови для вирішення значно більшого завдання — русифікації маси українського селянства.
В цих словах немає нічого нового для українських істориків чи свідомих громадян. Проте, для тих, хто вірив у «дружбу народів», яку транслювала російська пропаганда в образі імперії, СССР чи федерації, подібний факт був наративом «української пропаганди». Чудовою демонстрацією змосковщення демонструє класик російської літератури Федір Достоєвський, батько якого говорив та писав українською. Причин зросійщення наших людей багато: заборони української мови, урбанізація міст під російським контролем, контроль економіки та освіти і тп. Тобто, російська мова в наших містах є прямим наслідком використаних політик Росією, а не «природним» чи нормальним станом.
Однак, як нам відомо, русифікація частково провалилась, А. Міллєр з цього приводу зазначає: «Невдача асиміляційних процесів в Україні пояснюється комплексом причин. Частину з них стосовно Росії умовно можна визначити як «зовнішні» частина з яких пов'язана з особливостями українського етносу та розвитком українського національного руху та самосвідомості. Але були і суто «внутрішні» причини, що обмежували російський потенціал асимілятора».
А. Міллер перераховує багато факторів, але я зупинюсь на інституційному. В статті він згадує роль польських поміщиків (скоріше змішаних з українцями), які протистояли асиміляційним процесам імперії. Тема, на мій погляд, цікава з тої точки зору, що поява такої «польської опозиції» була наслідком імперської ж системи інститутів. Сама система була зведена на тому, що трон спирався на знать, яка контролювала маси народу гарантуючи його вірність трону. Такі умови дозволили, як зазначає А.Міллер: «Російська висока культура ніколи не мала тут (прим. Україна) монопольного становища, польська завжди виступала конкурентом та альтернативним зразком для наслідувань». Від себе зазначу, що польський фактор виглядає перебільшенням, бо до знаті з українських земель входили і козацькі роди, ті ж Скоропадські.
В кінці хочу зафіксувати, що російська мова в Україні є наслідком та носієм імперської політики Московії і поки на ній говорять (особливо діти) її політика продовжує жити і, на жаль, бути ефективною. Переходьте на українську та знищіть російський спадок в Україні.
P.S: На ідею посту надихнув Краснопьоров.
Немає коментарів: