Лейтмотиви цього твору - війна, посттравматичний синдром у воїнів та як вони з цим живуть та намагаються ладити з людьми.
Це вражаюче - автор розповідав про свій досвід спілкування з військовими в різних куточках. Він збирав інформацію - їх спогади, враження, їх бачення ситуації, певних масштабних подій та війни загалом. Епіграфом до твору стала цитата про те, що часто в людях, яких ми зустрічаємо, може таїтись що набагато більше, ніж може здаватися.
Одного разу, під час презентації твору "Кіборги", до автора підійшов суворий воїн. Він взяв книгу, погортав - йому книга не сподобалась, бо то виглядала як хайп. Письменник обурився, подарував йому книгу і попросив таки написати йому свої враження.
Згодом з'ясувалося, що це був захисник Донецького аеропорту Олександр Скиба на псевдо "Арес". Він підписався скромним :"Так, десь так воно і було". Це була одна з найвищих похвал для Стеблівського.
Автор наголошував, що створив у книзі образ війни. Він писав про неї, і хотів, щоб книга була просочена духом війни. Адже люди поступово почали забувати про те, що відбувається в країні. Навіть під час повномасштабного вторгнення.
Про це пам'ятають захисники, і дуже погано, коли вони зіштовхується з людьми, які забули. Це можуть бути і непорозуміння, і конфлікти, і навіть бійки. І це все просто від нерозуміння реальної ситуації залишається така неповага до захисників.
Свого часу письменник спілкувався з військовим, який давав йому багато сюжетів та історій, а потім несподівано зник. І з'явився в кінці березня минулого року. Після недовгої переписки з'ясувалося, що він на Азовсталі. Автор попросив його писати все - про себе, свої враження, свої відчуття - великі тексти. Військовий так і робив, і відзначив, що йому ставало легше. Наразі, на жаль, його доля невідома.
Багато згадував автор ірландців у боротьбі проти Британії. Їх історія дуже схожа на нашу - таке саме гноблення, приниження нації, обмеження свобод. Він знайомився з цим явищем, і вважає, шо багато чого ми повинні почерпнути саме з їх досвіду. Саме так, як вони, ми повинні боротися за свою країну. До нас має прийти остаточно усвідомлення, що ми можемо втратити свою країну, тоді ми дійсно почнемо за неї боротися.
Загалом, дуже цікава вийшла зустріч, пізнавальна і глибока. Мене змусила задуматися над важливими речами.
А.Можина,
тудентка "Одеської політехніки"
Немає коментарів:
Дописати коментар