"Скасування російської культури - не має рації". "Російська культура не впоралася зі своєю справою". Безліч подібних фраз, що містять слово "культура" (милуй боже, без префіксу "велика") повторюються в різних маноріях у суспільних дискусіях. Крім усього, це свідчення совкової традиції називати будь що, не осягаючи повного змісту речей.
Вважається, що латинське визначення процесу вирощування врожаю – cultura – ввів у широкий обіг Цицерон, як метафору до стратифікації душі римського суспільства. В іншому сенсі воно застосовувалося багато століть тому, поки не зайняло центральне місце в антропології. Зараз під поняттям культура ми маємо на увазі релігію та технології, мистецтва та ремесла, влаштування побуту та житла, приготування їжі, принципи соціальної організації та багато іншого. Деякі вчені нарахували 29 сфер нашого життя, яким цілком підійде це латинське слово стародавніх землеробів.
Фундатор теорії культурної еволюції британський антрополог Е.Тейлор у середині позаминулого століття охарактеризував цю множинність сенсу, як «соціальну сферу, в якій особлива увага приділяється практикам, дискурсам та матеріальним виразам спадкоємності та переривання гуманітарного значення життя».
У Радянському Союзі під культурою розуміли лише сфери мистецтв. І це не просто випадковий вибір терміну, як буває з газетними рубриками, під якими публікують новини про театр та кіно. Комуністична влада відмовилася від існуючого устрою життя: обрядів, звичаїв, традицій, способів спілкування народів імперії. Вона запропонувала їм новий порядок, не пояснивши причини припинення колишнього.
Так виникли діячі культури. Вони були призначені складати тексти, музику, писати картини не втручаючись у соціальні сфери. Виокремлення однієї з багатьох складових культури було вигідно владі та діячам. Влада отримувала культуру, не пов'язану з якістю життя народу, а діячі – можливість не залежати від соціальних практик.
Чи багато ми знаємо про культуру швейцарців, якщо за російсько-радянським зразком почнемо з імен письменників та поетів? Назвемо Германа Гессе, Макса Фріша, Луїзу Спайрі… Не так багато порівняно зі списком літераторів Росії та Радянського Союзу. (Альберт Ейнштейн сюди не потрапляє, як учений). Але культура у Швейцарії, пардон, дещо вища, ніж у Росії. Я це до того, що не кількістю авторів визначається блиск культури. Іноді, навпаки, злидні.
Україна зараз зі зброєю в руках захищається від російської культури в антропологічному сенсі, не бажаючи мати тих форм життя, традицій та соціального порядку, які чужі що до західної цивілізації. Звичайно, захищаючись від загального, ми захищаємося і від окремого: Пушкіна, Достоєвського, Булгакова, Бродського, Солженіцина... Це нормальний процес для ідентифікації людей у національній культурі. Адже на відміну від інших проз та поезій, російська не має статусу ані національної, ані світової. Сподіваюся, зрозуміло, чому.
Але справа не лише у війні, яка прискорила тектонічні зрушення свідомості. Для України теж важливо не впадати у радянський неймінг, називаючи культурою писання книжок та зйомку фільмів. Добре, коли до творчості окремих людей додається масовість ввічливості, чистоти вулиць та мови, смачної їжі, гарних будинків та одягу, побутових зручностей, якісних товарів, індивідуальної гігієни, загалом, всього чудового культурного шару епохи. Ірландський поет Йейтс Батлер називав культурою святість інтелекту, необхідного у будь-якій сфері. Так що культура не розквітне там, де панує лихо від нестачі розуму.
Олександр Прилипко.
Немає коментарів:
Дописати коментар