Одеса десятиліттями генерувала захисні екрани біля себе, підтримуючи образ власної унікальності. Позірна жартівливість та толерантність, позірна здатність домовлятися, позірна відкритість – все це є частиною так званого одеського міфу. Закритість є водночас ефективною захисною зброєю (згадаємо відоме «віджартувалася від радянської влади») та джерелом недовіри та нерозуміння ззовні.
За визначенням історика Ярослава Грицака, Одеса всередині України утворює окремий субрегіон, який не є органічною частиною жодного регіону. Останні дев’ять років та останній рік зокрема, утворили, можливо, певні «тріщини» в захисному корпусі одеської субрегіональності. Як будуть виглядати нові контури українських регіонів після війни? Чи сформуються нові регіональні ідентичності? Яким буде місце Одеси в цій історії?
Немає коментарів: