Є в Миколаєві, як у будь-якому місті місцева легенда. Вона пов'язана з ім'ям людини якого 40 років згадували місцеві літератори та журналісти, навіть по смерті. Чули про такого?
Адріан́ Митрофа́нович То́поров — радянський письменник, літературний критик, публіцист, просвітник, вчитель, есперантист. Автор книги «Селяни про письменників». - таку скупу довідку дає вікіпедія.
Мені ще школярем довелось бути знайомим з цією людиною, на одних заходах бували, ось й вирішив нагадати який вплив в миколаївську ойкумену зробила ця дуже скромна людина. І продовжує робити.
Почну, мабуть, з того факту що в Миколаїв цей репресований педагог приїхав після відбування строку в ГУЛАГу. Пройшовши два табори і шість в’язниць, у 1958 р. був повністю реабілітований.
В місті над Бугом, як на початку 30-х на Алтаї він “сіяв розумне…” працював у школі та ще дуже багато друкувався в місцевій пресі. Партійній. Іншої не було. Його проблемні матеріали завжди були про те, як зробити життя пересічної людини краще. Коли його “розслідування” не можна було друкувати вдома, він надсилав їх у Херсон, чи навіть Москву - так швидше з місця “зрушились” багаторічні проблеми. Так було з Миколаївською обласною бібліотекою, яка з величезними фондами мешкала на початку 50-х у приміщенні середини 19-го сторіччя. А до цього ще у 30-ті, коли він “схрестив” шаблю з Феодосійською бюрократією з приводу збереження пам'яті Айвазовського, написавши матеріал “Товстошкірі” до популярної московської газети. Й добився відновлення легендарного фонтана “Доброму генію”. Йому до всього була справа. Його статті та нотатки в миколаївських газетах добрих 30 років пристрасно закликали розвивати культуру в місті, викривали бюрократів і чиновників, винних у тому, що містом не можна пройти через погані дороги або величезну кількість бездомних собак...Це сьогодні розслідувачі 21-го сторіччя зроблять один матеріал й… очікують слави, а Топоров за своє життя в Миколаєві сотні проблемних матеріалів зробив й добивався зрушень, ту ж саму бібліотеку обласну як підселили в 60-ті до “електричного театру”, так вони досі сусідують. А на будинку де мешкав Адріан Митрофанович вже у 2009-му меморіальну дошку закріпили. Люблять в нашому місті цей універсальний засіб ніби пасивного збереження пам'яті. Виготовили, закріпили, відкрили…забули!
Адріан Митрофанович був чудовим краєзнавцем, одним із тих, хто повернув миколаївцям давно забуті імена: історика, письменника та громадського діяча Г. Н. Ге; вченого, дослідника Чорного моря З. А. Аркаса; вченого, «українського Ломоносова» В. Н. Каразіна та багатьох інших. Його особливо любили запрошувати до освітянських колективів. Так і у наш гурток “Юний кореспондент” у 7-й школі він неодноразово приходив. Потроху вчив не бути байдужими майбутніх журналістів. А з його численних книг — педагог Л.Райзман нам дає читати шматки й вчить розмірковувати, аналізувати.
Місцева журналістська братія полюбляє “діда” за те, що він “витягує в глуху провінцію у моря” радянських селебріті №1 - космонавтів. Про те, як і до кого дублер Гагаріна приїздив декілька раз у Миколаїв тодішня “блогосфера” повідомила, а телебачення показало. Все просто! Батьків майбутнього космонавта Германа Тітова колись в 20-ті в комуні Топоров вчив читати.
Цей факт на багато років “зачепився” за його біографію й щодекадно його згадували в місцевій пресі, спочатку очевидці, а потім онуки…
Мені ж на все життя запам'ятався саме небайдужа вісімдесятирічна людина, яка все розуміла й не була переповненім романтизму щодо дійсності, але ніколи не забувала про людину. Це особливо дивно, бо його досвід мав зашкарублість додати, а він як ми молодші школярі, дивився на світ відкрито. Намагався допомогти, згадати чи підказати. На фоні тотального “пофігізму” наприкінці 70-х він виділявся своєю цілеспрямованістю. Я сьогодні саме на його прикладі іноді сам намагаюсь “служити” суспільству. Но мені значно легше це робити, бо тепер в українському суспільстві байдужість не в моді.
Він писав й про репресованих вчених, археологічні відкриття в Ольвії й розграбований приватний музей, есперантистів та музичні колективи та втрачені клавіри дореволюційного Миколаєва, про краєзнавців та літераторів. Його матеріали, які пізніше були видані як книга “Мозаїка”, що витримала декілька перевидань були переповненні відкриттями. Під кінець свого життя він підготував 900-сторінковий рукопис мемуарів «Я – из Стойла»(видана в у 2015 році у місцевому видавництві І.Гудим). До речі, в офіційну спілку письменників СРСР його було акцептовано лише у 1980 у віці 88 років.
І коли сьогодні навчаючи молодих журналістів колеги весь час намагаються застосовувати виключно західний досвід, я нагадую про Топорова. Він не був партійним журналістом, а служив людям, суспільству. Як кажуть педагоги вивчення життя і педагогічної спадщини А. М. Топорова у взаємозв’язках із конкретними суспільно-політичними умовами його діяльності становлять значний потенціал для розвитку сучасної освіти та українського шкільництва зокрема. Тут нема з чим сперечатись. У місцевому університеті перед війною була захищена дисертація ПЕДАГОГІЧНА СПАДЩИНА ТА ГРОМАДСЬКО-ПРОСВІТНИЦЬКА ДІЯЛЬНІСТЬ АДРІАНА МИТРОФАНОВИЧА ТОПОРОВА, пані О.Кущовою. Проведено узагальнення та систематизацію ідей А. М. Топорова щодо створення сприятливого педагогічного середовища у школі, вимог до школи та вчителя для успішного навчання і виховання дітей.
Я це вітаю й дуже хочу, щоб у практику роботу сучасні медійники взяли досвід Топорова. А його публіцистика ще потребує досконалого вивчення, аналізу.
Вже час робити сталими та системними використання досвіду ранішніх місцевих авторів для утворення атмосфери спадковості. Не можна весь час відкидати досвід людей що тут жили до нас. Це особливо розумієш на землі Миколаївщини, де люди безперервно живуть понад 5400 років.
В.Головченко.
Немає коментарів: