Наша постійна авторка, миколаївська журналістка Т.Бакоцька тепер з дітьми у Польщі. Вчить польську мову й дописує вже двома.
Polski historyk Marek Mikołajczyk: Рomoc Ukrainie to nasz ludzki
obowiązek
Marek Mikołajczyk, profesor Uniwersytetu im. Adama Mickiewicza w Poznaniu, współpracuje z Ukraińsko-Polskim Instytutem Badawczym przy
Czarnomorskim Uniwersytecie Narodowym im. Petra Mohyły. Uczestniczył w
konferencjach dotyczących integracji europejskiej Ukrainy i stosunków
ukraińsko-polskich.
Mikołajów jest miastem europejskim
Moja współpraca z Mikołajowem zaczęła się przypadkowo. Miałem wspólne
projekty badawcze z Charkowskim Uniwersytetem Narodowym im. Wasyla
Karazina. I na jednej z konferencji poznałem Olhę Morozową, doktor historii z
Mikołajowa. Zaprosiła mnie do wygłoszenia cyklu wykładów dla
mikołajowskich studentów na temat historii integracji europejskiej i drogi Polski
do Unii Europejskiej. Uważam, że doświadczenie Polski jest lepszym
przykładem niż doświadczenie tych krajów, które od samego początku
kształtowały historię UE. Zauważyłem duże zainteresowanie studentów
informacjami na ten temat. W dodatku nigdy nie czułem się tak dumny z bycia
Polakiem, jak podczas rozmów z ukraińskimi studentami.
Dzięki tym spotkaniom uświadomiłem sobie, że od 2014 roku europeizacja
coraz głębiej wnika w różne sfery ukraińskiego życia. Że są wielkie zmiany, które zachodzą dzięki małym rzeczom, które wielu ludzi robi każdego dnia. I te
wspólne działania stopniowo poruszają ukraińskie społeczeństwo do przodu. W
Ukrainie wyrosło nowe pokolenie z zerowej tolerancji dla korupcji, a kluczowa reforma - decentralizacja - weszła w życie.
Wiele osób zdało sobie sprawę, że wolność i niezależność mają swoją cenę.
I że siłą ukraińskiego modelu rozwoju jest to, że istnieje poczucie, że każdy
człowiek może mieć wpływ na życie, co jest niemożliwe w autorytarnych
krajach postsowieckich.
Wierzę, że ta wyjątkowa ścieżka rozwoju Ukrainy zostanie uznana za sukces
przez cały świat.
Zaplanowaliśmy realizację nowych projektów polsko-ukraińskich w
Mikołajowie. Ale potem zaczęła się pandemia. Nie wolno mi było podróżować, co oznaczało, że nie miałem możliwości przyjazdu do Mikołajowa. Staraliśmy
się jednak kontynuować naszą współpracę na odległość. I nawet teraz, w czasie wojny, nadal to robimy. Naukowcy z Mikołajowa, Olha Morozova i Olha Haidai, przeniosły się do Polski i tam kontynuują swoją działalność zawodową.
W obecnej sytuacji będąc w Polsce mają możliwość zrobienia bardziej
pożytecznych rzeczy dla Ukrainy, niż gdyby pozostały w Mikołajowie, gdzie
walki trwają od pierwszego dnia inwazji rosyjskiej. W wyniku regularnych
ostrzałów nieprzyjaciela zniszczony został uniwersytet, w którym prowadziłem wykłady, zniszczona została infrastruktura miasta, nie było wodociągów. JednakMikołajów był i pozostaje miastem nie do zdobycia, które otrzymało
wyróżnienie "Miasta-bohatera Ukrainy".
Solidarność Polaków z Ukraińcami w czasie wojny
Kiedy pojawiła się wiadomość, że pełnowymiarowa inwazja Rosji w Ukrainę
rozpoczęła się 24 lutego 2022 roku, byłem zszokowany. Myślałem, że to
niemożliwe, aby taka wojna wybuchła w Europie w XXI wieku. Rozmawiałem
na ten temat z wieloma ekspertami i oni również nie wierzyli w
urzeczywistnienie się takiego scenariusza. Uważali, że Rosja skorzysta raczej z "zamrożonego konfliktu" niż z otwartej wojny. Ale niestety stało się inaczej.
Ukraińcy zaskoczyli cały świat siłą swojego oporu, natomiast Polacy zaskoczyli świat siłą swojej społecznej mobilizacji do pomocy Ukraińcom. Nie
spodziewałem się, że entuzjazm naszych mieszkańców będzie tak potężny. Polacy uznali za swój obowiązek pomoc swoim wschodnim sąsiadom, którzy stali się niewinnymi ofiarami rosyjskiej agresji.
Pierwsza pomoc przyszła od zwykłych obywateli, którzy samoorganizowali się,
jeździli na granicę, spotykali tam Ukraińców, rozdawali żywność, wodę,
artykuły pierwszej potrzeby, ubrania, zapewniali transport, przyjmowali ich do swoich domów, pomagali w różnych sprawach: zapisywaniu dzieci do
przedszkoli i szkół, wożeniu do szpitali, kupowaniu leków. Po pewnym czasie państwo uregulowało wiele kwestii związanych z pomocą dla uchodźców. Różne instytucje polskie i międzynarodowe zaczęły zapewniać
finansowanie. W tym na projekty, które ułatwiłyby integrację uchodźców. Integracja Ukraińców w Polsce
Jest kilka czynników, które przyspieszyły integrację Ukraińców w naszym kraju.
Po pierwsze, wielu Ukraińców pracowało w Polsce, więc ich krewni przyjechali tu po inwazji rosyjskiej. Tym ludziom było łatwiej, bo mieli tu mieszkanie i wsparcie rodziny. Po drugie, język polski jest podobny do ukraińskiego, a zrozumienie i mówienie
po polsku zajmuje kilka miesięcy.
Po trzecie, łatwiej było tym osobom, które miały tu zawodowe powiązania. Są
to np. ukraińscy naukowcy, którzy od wielu lat współpracują z polskimi
placówkami oświatowymi i mówią po polsku lub angielsku. Osoby te mogą
pracować w swoim zawodzie i zarabiać.
Po czwarte, wiele zależy od stanu zdrowia psychicznego uchodźców. Osoby, które szybciej wyleczyły się z wojennej traumy, lepiej się integrowały i potrafiły
wykorzystać różne możliwości. A te osoby, które przez długi czas były skupione na własnych problemach lub trudno im było przeżyć ból straty, nie były w stanie właściwie przyjąć pomocy, która była oferowana w pierwszych miesiącach ich pobytu w Polsce.
W dodatku nikt nie wiedział, na jak długo przyjeżdżają do Polski: na kilka
tygodni, kilka miesięcy, kilka lat czy na zawsze? Tego wciąż nie wiadomo. I ten
stan niepewności wpływa również na życie ludzi. Na przykład wielu Ukraińców nie skorzystało z możliwości darmowej nauki języka polskiego, ponieważ wierzyli, że wojna wkrótce się skończy i wrócą do domu. Ale teraz jest wielu ludzi, którzy nie mają dokąd wracać. To są społeczności frontowe, to są terytoria okupowane. Nie ma tam warunków do życia, jest niebezpiecznie. Ludzie zaczęli więc szukać tu pracy. I w przeciwieństwie do Ukrainy, jest to niemożliwe bez w
miarę dobrej znajomości języka.
Wojna o wolność Europy
Podobnie jak większość obywateli Polski uważam, że naszym moralnym
obowiązkiem jest pomoc Ukrainie w sferze humanitarnej i militarnej. Przecież Ukraińcy walczą także o naszą wolność.
Ukraina poniosła ogromne straty. Ale na przykład w Kijowie część
zniszczonych budynków została już odbudowana. Gorzej sytuacja wygląda w
Mikołajowie, Charkowie i Bachmucie. Ale jestem przekonany, że wszystko
zostanie odbudowane. Takiej jest nasze wspólne doświadczenie historyczne. W
czasie II wojny światowej zniszczone zostały miasta ukraińskie i polskie, które
stawiały opór. Na przykład Warszawa zamieniła się w kompletną ruinę. Ale
miasta te odbudowano wspólnymi siłami. Dlatego jestem przekonany, że
Ukraińcy, przy wsparciu swoich europejskich partnerów, szybko przywrócą to,
co stracili. A odnowiona Ukraina będzie jeszcze piękniejsza i silniejsza.
Професор Університету імені Адама Міцкевича в Познані Марек Міколайчик співпрацював із Українсько-Польським науково-дослідним інститутом, що діє при Чорноморському національному університеті імені Петра Могили. Брав участь у конференціях, симпозіумах, круглих столах на тему європейської інтеграції України, українсько-польських відносин.
Миколаїв – європейське місто
Моя співпраця з Миколаєвом почалася випадково. Я мав спільні наукові проєкти із Харківським національним університетом імені В. Н. Каразіна. І на одній із конференцій познайомився з докторкою історичних наук Ольгою Морозовою з Миколаєва. Вона запросила мене провести для миколаївських студентів цикл лекцій про історію європейської інтеграції та шлях Польщі до Євросоюзу. Вважаю, що досвід Польщі є кращим прикладом, ніж досвід тих країн, які від самого початку творили історію ЄC. З боку студентів я бачив велику зацікавленість інформацією на цю тематику. Окрім того, ніколи я не відчував таку гордість, що є поляком, як під час спілкування з українськими студентами.
Завдяки цим зустрічам я зрозумів, що починаючи з 2014 року європеїзація все глибше проникала в різні сфери життя українців. Що є великі зміни, які відбуваються завдяки маленьким справам, які щодня роблять багато людей. І ці спільні дії поступово рухають українське суспільство вперед. В Україні виросло нове покоління з нульовою толерантністю до корупції, почала діяти ключова реформа - децентралізація.
Багато людей зрозуміли, що за свободу й незалежність треба заплатити.
Сила української моделі розвитку в тому, що є відчуття, що кожна людина може впливати на життя, що є неможливим у авторитарних пострадянських країнах.
Я вірю, що цей унікальний шлях розвитку України увесь світ визнає успішним.
Ми планували реалізовувати в Миколаєві нові польсько-українські проєкти. Але почалася пандемія. Не можна було подорожувати, а, отже, в мене не було можливості приїхати до Миколаєва. Утім, ми намагалися продовжувати співпрацю дистанційно. І навіть зараз під час війни продовжуємо це робити. Науковці з Миколаєва Ольга Морозова і Ольга Гайдай переїхали до Польщі й продовжують тут свою професійну діяльність.
У Польщі в них з’явилася можливість зробити більше корисних справ для України. Адже бої за Миколаїв тривали від першого дня російського вторгнення. У результаті регулярних ворожих обстрілів зруйнували університет, де я проводив лекції, знищено інфраструктуру міста, немає водопостачання. Але Миколаїв був і залишається нескореним містом, якому присвоєно відзнаку «Місто-герой України».
Солідарність польського народу з українцями під час війниКоли з’явилися новини, що 24 лютого 2022-го року почалося повномасштабне вторгнення росії в Україну, я був шокований. Бо вважав, неможливо, щоб така війна почалася в Європі в ХХІ-му столітті. Я розмовляв про це з багатьма експертами і вони також не вірили в реалістичність такого сценарію. Бо вважали, що росії вигідно, щоб був "заморожений конфлікт", а не відкрита війна. Але, на жаль, це відбулося.
І українці здивували увесь світ силою свого опору. А поляки - силою соціальної мобілізації, спрямованої на допомогу українцям. Я навіть не очікував, що ентузіазм наших громадян буде таким потужним. І що поляки вважатимуть, що це їхній обов'язок допомогати своїм східним сусідам, які стали невинними жертвами російської агресії.
Перша допомога надійшла від пересічних громадян, які самоорганізовувалися, їхали до кордону, зустрічали там українців, роздавали продукти, воду, речі першої необхідності, одяг, надавали транспорт, приймали до своїх будинків, допомагали вирішувати різні питання: влаштовували дітей до дитсадків та шкіл, возили до лікарень, купували ліки.
Через деякий час держава врегулювала багато питань щодо допомоги біженцям. Різні польські та міжнародні інституції почали надавати фінансування. У тому числі на проєкти, що сприятимуть інтеграції біженців.
Інтеграція українців у Польщі
Є декілька чинників, що пришвидшили інтеграцію українців у нашій країні.
По-перше, багато українців працювали в Польщі й тому їхні родичі після російського вторгнення приїхали сюди. Цим людям було легше, бо вони мали тут житло й підтримку родичів.
По-друге, польська мова подібна до української й вистачить кілька місяців, щоб її розуміти й розмовляти польською.
По-третє, легше було тим людям, які мали тут професійні зв’язки. Це, наприклад, українські науковці, які багато років співпрацювали з польськими навчальними закладами, які знають польську чи англійську мови. Нині ці люди працюють тут за фахом, отримали різну допомогу, житло.
По-четверте, багато залежить від стану психічного здоров’я біженців. Люди, які змогли швидше загоїти травми війни, краще інтегрувалися, встигли скористатися різними можливостями. А ті люди, які довго були сконцентровані на своїх проблемах чи важко переживали біль втрати, не змогли належним чином отримати ту допомогу, яку пропонували в перші місяці приїзду біженців.
Окрім того, ніхто не знав на який період приїхали до Польщі: на кілька тижнів, на кілька місяців, на кілька років чи назавджи? Це й досі невідомо. І цей стан невизначеності також впливає на життя людей. Наприклад, чимало українців не скористалися можливістю безкоштовно вчити польську мову, бо вірили, що найближчим часом війна завершиться й вони повернуться додому. Але нині є багато людей, яким немає куди повертатися. Це прифронтові громади, це окуповані території. Там немає умов для життя, там небезпечно. Тому люди тут почали шукати роботу. А це, на відміну від України, неможливо зробити без знання державної мови.
Війна за свободу Європи
Як і більшість громадян Польщі, я також вважаю, що допомагати Україні в гуманітарному й мілітарному напрямках – це наш моральний обов’язок. Бо українці воюють і за нашу свободу.
Україна нині має величезні втрати. Але, наприклад, у Києві деякі зруйновані будівлі вже почали відновлювати. Гіршою є ситуація в Миколаєві, Харкові, Бахмуті. Але я вірю, що все відбудують. Моя впевненість виникає з історичного досвіду. Після Другої Світової війни українські та польські міста, які чинили опір, також були зруйновані. Наприклад, Варшава перетворилася на суцільну руїну. Але спільними зусиллями відбудували. Історичний досвід свідчить, що все, що було зруйновано під час воєн чи під час інших катастроф, знову відбудовують. Тому я впевнений, що українці за підтримки європейських партнерів швидко відновлять те, що втратили. І оновлена Україна буде ще красивішою та сильнішою.
Тетяна Бакоцька.
На фото - професор Марек Міколайчик,
Науковці Ольга Морозова, Марек Міколайчик, Ольга Гайдай.
Студенти та викладачі, ЧНУ імені Петра Могили. Миколаїв.
Немає коментарів:
Дописати коментар