А до цього була дуже бурхлива юність в чоботях - закінчив Петербурзьку школу гвардійських підпрапорщиків та кавалерійських офіцерів. Вийшовши у відставку (1855), працював мировим посередником у селах Поділля. Управляючи після смерті батька маєтком, ще задовго до селянської реформи 1861 р., звільняє від кріпацтва своїх селян. Ну чистий дивак!А ще був дуже талановитим публіцистом, краєзнавцем, драматургом.
Почалось це в губернському Херсоні де працюючи чиновником в Акцизному управлінні, Григорій Ге бере активну участь у культурному і громадському житті міста. У 1870-ті роки став ініціатором заснування і першим директором першої громадської бібліотеки в Херсоні (1871–1873) (нині Херсонська обласна універсальна наукова бібліотека імені Олеся Гончара).
Старі українські інтелігенти могли створювати та підтримувати навколо міст свого проживання дуже плодовитий ґрунт. І хоча істориком він був самодіяльним, але робив свої розвідки дуже якісно.
Досі пам'ятаю, як тримав в руках книжку його історичного нарису к 100 річчю Миколаєва. А потім, знаходив в газетах позаминулого сторіччя його театральні рецензії, статті на суспільні теми.
Розвиток громадянського суспільства Григорій Миколайович активно пропагував. Зокрема, Григорій Миколайович був одним з ініціаторів введення півкопійчаного місцевого збору (на замощення вулиць в місті) з кожного пуду товарів, що вивозилися з Миколаївського порту, чим заслужив стійку антипатію від міських можновладців.
Увага! Цілий міський голова Миколаєва (з 2016 року) Сєнкевич "підіймає" питання зернового збору, що має відшкодовуватись з експортерів у казну міста. А Г.Ге - депутат (тоді казали голосний) ще у 80-ті роки 19 ст в часи Романовської монархії спромігся це зробити. Багато ям, що утворились міськими вулицями після "прильоту" ворожих ракет за минулий рік, відкрили миколаївцям цю бруківку, яка під всіма вулицями центру лежить з тої пори...
У 1881 р. з його ініціативи організовано Миколаївську громадську бібліотеку (нині Миколаївська обласна універсальна наукова бібліотека). На сторінках місцевих газет виступав з оглядом художніх виставок, фейлетонами, театральними рецензіями, публічними статтями. В 1890 р. заснував і очолив артистичний гурток. Для гуртківців і широкого загалу читав лекції «Про драматичне мистецтво», згодом видав їх окремою книгою, в якій на основі закордонних і вітчизняних джерел розробив основи теорії сценічного реалізму.
Гуманітарний внесок
Писав Г. М. Ге українською і російською мовами та залишив помітний слід у розвитку драматургії, публіцистики.Для театральної трупи написав п'єси: «Ганнуся», «Кухня відьми», «Каникулы», «Свобода мистецтва», «Шквал». Автор роману «Софія Мілич», трактату «Про драматичне мистецтво» та ін. Його п'єса «Шквал» (1892 р.) йшла на сценах Харкова, Миколаєва, Херсона. У 1890 р. до 100-річчя від дня заснування Миколаєва вийшла його книга «Історичні нариси столітнього існування міста Миколаєва біля гирла Інгулу».
Найбільшу літературну популярність Григорію Миколаєвичу приніс роман «Софія Малич», виданий Петербурзі в 1888 р.
У ньому йшлося про долю єврейської дівчини, торкалися гострих проблем, що хвилювали російське суспільство: необхідність подолання станових та міжетнічних забобонів, пошуку шляхів перебудови суспільства, проблема батьків та дітей, радикалізація поглядів молоді. Роман був помічений критикою. Оцінки критиків були полярними: від співчутливо-схвальних (газети «Схід»)і «Южанин») до відкрито негативних (газети «Новий час», журнал «Новина» та ін.) Автору дорікали в не чіткості задуму, незавершення мови, заплутаності фабули. З усім тим, роман зайняв чільне місце в історії російської літератури 80-х гг. ХІХ ст.
Про проблеми молодих прогресивно налаштованих російських різночинців Г.М. Ге знав не з чуток. У 1883 р. за участь у народовольчих гуртках Одеси та Миколаєва була заарештована і замкнена в Петропавлівську фортецю його дочка Зоя. Тільки заступни її дядька, до того часу вже знаменитого художника Миколи Ге, та його друга Лева Толстого допомогло її звільнити. У 1894 р. Зою Григорівну відправлено в адміністративне посилання на хутір, приналежний Н.М. Ге, під голосний нагляд поліції. Місцевий краєзнавець В. Чуніхін припустив, що одна з лідерок радикальної революційної організації «Народна воля» Віра Фігнер відвідувала Миколаїв і зупинялась у домі своєї подруги Зої Ге.
Як людина демократичних переконань, Григорій Миколайович співчував поглядам своєї дочки та підтримував її. Радикалізм політичних поглядів, який приписується йому деякими авторами, явно перебільшений. Як в своїй публіцистиці, так і в літературних творах, він виступає як досить ліберальна людина. Щоправда, за часів політичної реакції 80-90-х років ХІХ ст., на які припадає пік його суспільної активності, навіть такі помірні погляди, з властивим Г.М. Ге темпераментом та публіцистичним талантом, могли сприйматися владою з побоюванням.
Як великий аматор театру, Г.М. Ге не міг не звернути уваги те що, що у Миколаєві не було свого театрального колективу.
Бажаючи пробудити театральне життя в місті, в 1898 р. він виступав з лекціями «Про драматичне мистецтво», 1890 р. вони були видані в Миколаєві окремою книжкою. У ній автор, демонструючи високу ерудицію, на численних прикладах з історії світової та вітчизняної драматургії та театрального мистецтва, розробляє теорію реалістичного та психологічного театру. У цій ідеї він значно випередив К.С. Станіславського.
У тому ж 1890 році з його ініціативи у місті створюється артистичний гурток, який здійснив ряд літературно-драматичних вечорів та театральних вистав. На такі події було так бідне життя провінційного Миколаєва. Григорій Миколайович мріяв про те, щоб цей гурток поступово зростав до рівня професійного театру, але захід виявився приреченим на невдачу. Міські багатії не виявили бажання стати меценатами, гурток, що тримався на чистому ентузіазмі його творців, виявися нежиттєздатним. Як зазначалося у некролозі Г.М. Ге: «Кохання драматичного мистецтва, Григорій Миколайович багато попрацював над установою в Миколаєві артистичного гуртка, який, утім, протримався недовго. Внутрішні інтриги змусили багато його членів вийти зі складу, а потім, через відсутність власного приміщення, кілька років [він] вважався лише на папері, поки зовсім не зачах… Останньою мрією Григорія Миколайовича було установа в Миколаєві, натомість артистичного гуртка, товариства витончених мистецтв». У цей час Г.Н. Ге знову звертається до драматургії, світ з'являються п'єси «Кухня», «Відьми», «Свобода та мистецтва», а в 1895 р. опубліковано найвдалішу і найвідомішу його п'єса "Шквал". Драма мала успіх, була поставлена на сценах Ніколаєва, Харкова, Петербурга; прихильно відзначена критикою, позитивні рецензії опубліковані в газетах «Харківські губернські відомості» та у херсонській – «Південний край».
Гостре око публіциста помічало у повсякденному житті міста ті деталі та епізоди, повз які байдуже проходило більшість його мешканців. Газетні нотатки Г.М. Ге є неоціненним джерелом для всіх сучасних дослідників історії. Миколаєва. Його очима ми сьогодні можемо побачити та оцінити повсякденне життя нашого міста наприкінці XIX ст.
Ім'я Григорія Миколайовича Ге на момент його переїзду у Миколаєві уже було добре відомо. Вже з 1874 р., наїжджаючи до міста у службових справах, він публікував у місцевих газетах нотатки щодо питання міського життя, ці ж питання підійматися ним і в
Херсонській губернській пресі. Про мету свого переїзду Григорій Миколайович так писав у газеті «Южанин»: «Я жадав повернутися до самостійного життя. Тільки в такому служінні інтересам суспільства я визнавав задоволення своїй духовної потреби. Тим часом накопичилося у мене життя на очах миколаївського товариства 6 років. Я міг уже розраховувати тут успіх своєї кандидатури у голосні»(депутати міськради по-теперішньому). Дійсно, миколаївське суспільство гідно оцінило соціальну активність Г.М. Ге,і в 1880 році він обирається голосним до Миколаївської міської Думи. У 1884 р. його обирають на другий термін. Григорій Миколайович виявився одним з найбільш активних голосних за всю історію Миколаївської Думи. Прагнучи зробити надбанням всієї міської громади те, що відбувається в Думі, він докладно висвітлював у «Миколаївському віснику» та «Южанине”. Блогером його б тепер треба було називати, а розкривав він ті питання, що обговорювалися в Думі, та які найбільш хвилювали мешканців міста. Йому хотілося, щоб міська Дума стала справжнім органом самоврядування, який висловлює думку більшості городян, а не тільки купки місцевих товстосумів, як це було протягом попередніх 10 років. Щоб уникнути підробок і фальсифікацій при таємному голосуванні, він винайшов спеціальний балотувальний ящик і отримав на нього привілей (авторське право) і, вперше в Росії, це нововведення впроваджено в Миколаївській Думі.
У своєму нарисі він жодного разу, навіть побічно, не ставить під сумнів монархічний устрій Російської імперії, що не завадило йому піддавати досить різкій критиці місцеву владу. Ця критика відносилася однаково як до військових губернаторів, так і до органів муніципального самоврядування. При цьому саме діяльність міської Думи та взаємини між нею та військовими губернаторами стають предметом головного інтересу автора. Часто саме те, наскільки той чи інший військовий губернатор підтримував розвиток міського самоврядування, стає для Г.М. Ге визначальним в оцінці своєї діяльності. У цьому ракурсі розглядається діяльність військового губернатора Олексія Самуїловича Грейга, зазначається, що цей адміністратор розумів, що успішне будівництво Чорноморського флоту багато в чому залежало від розвитку Миколаєва, мешканці якого вирішували це завдання. Тому О.С. Грейг вважав добрий лад міста, створення його інфраструктури завданням настільки ж важливим, як формування Чорноморського флоту. Може тому містяни згодом підтримали внесок діяльності А.С. Грейга: «Адмірал Грейг любив Миколаїв" та вирішили поставити на Магістратській площі, тепер відомой як "сіра" памятник адміралу, який тільки більшовицькі "беси" знесли. д
Не скажеш, що особистість Г.Н. Ге була обійдена увагою миколаївських дослідників-краєзнавців. Статті про нього в різні часи писали О. Топоров, В. Ліфанов, С. Міющенка, В. Чуніхін, О.Золотухін, В.Щукін, С.Гаврилов. Вони регулярно з'являлися в миколаївській пресі, при цьому більшість авторів обмежувались викладом різних фактів його біографії, громадської діяльності, переліком художніх творів.
Найбільшу літературну популярність Григорію Миколаєвичу приніс роман «Софія Малич», виданий Петербурзі в 1888 р.
У ньому йшлося про долю єврейської дівчини, торкалися гострих проблем, що хвилювали російське суспільство: необхідність подолання станових та міжетнічних забобонів, пошуку шляхів перебудови суспільства, проблема батьків та дітей, радикалізація поглядів молоді. Роман був помічений критикою. Оцінки критиків були полярними: від співчутливо-схвальних (газети «Схід»)і «Южанин») до відкрито негативних (газети «Новий час», журнал «Новина» та ін.) Автору дорікали в не чіткості задуму, незавершення мови, заплутаності фабули. З усім тим, роман зайняв чільне місце в історії російської літератури 80-х гг. ХІХ ст.
Про проблеми молодих прогресивно налаштованих російських різночинців Г.М. Ге знав не з чуток. У 1883 р. за участь у народовольчих гуртках Одеси та Миколаєва була заарештована і замкнена в Петропавлівську фортецю його дочка Зоя. Тільки заступни її дядька, до того часу вже знаменитого художника Миколи Ге, та його друга Лева Толстого допомогло її звільнити. У 1894 р. Зою Григорівну відправлено в адміністративне посилання на хутір, приналежний Н.М. Ге, під голосний нагляд поліції. Місцевий краєзнавець В. Чуніхін припустив, що одна з лідерок радикальної революційної організації «Народна воля» Віра Фігнер відвідувала Миколаїв і зупинялась у домі своєї подруги Зої Ге.
Як людина демократичних переконань, Григорій Миколайович співчував поглядам своєї дочки та підтримував її. Радикалізм політичних поглядів, який приписується йому деякими авторами, явно перебільшений. Як в своїй публіцистиці, так і в літературних творах, він виступає як досить ліберальна людина. Щоправда, за часів політичної реакції 80-90-х років ХІХ ст., на які припадає пік його суспільної активності, навіть такі помірні погляди, з властивим Г.М. Ге темпераментом та публіцистичним талантом, могли сприйматися владою з побоюванням.
Як великий аматор театру, Г.М. Ге не міг не звернути уваги те що, що у Миколаєві не було свого театрального колективу.
Бажаючи пробудити театральне життя в місті, в 1898 р. він виступав з лекціями «Про драматичне мистецтво», 1890 р. вони були видані в Миколаєві окремою книжкою. У ній автор, демонструючи високу ерудицію, на численних прикладах з історії світової та вітчизняної драматургії та театрального мистецтва, розробляє теорію реалістичного та психологічного театру. У цій ідеї він значно випередив К.С. Станіславського.
У тому ж 1890 році з його ініціативи у місті створюється артистичний гурток, який здійснив ряд літературно-драматичних вечорів та театральних вистав. На такі події було так бідне життя провінційного Миколаєва. Григорій Миколайович мріяв про те, щоб цей гурток поступово зростав до рівня професійного театру, але захід виявився приреченим на невдачу. Міські багатії не виявили бажання стати меценатами, гурток, що тримався на чистому ентузіазмі його творців, виявися нежиттєздатним. Як зазначалося у некролозі Г.М. Ге: «Кохання драматичного мистецтва, Григорій Миколайович багато попрацював над установою в Миколаєві артистичного гуртка, який, утім, протримався недовго. Внутрішні інтриги змусили багато його членів вийти зі складу, а потім, через відсутність власного приміщення, кілька років [він] вважався лише на папері, поки зовсім не зачах… Останньою мрією Григорія Миколайовича було установа в Миколаєві, натомість артистичного гуртка, товариства витончених мистецтв». У цей час Г.Н. Ге знову звертається до драматургії, світ з'являються п'єси «Кухня», «Відьми», «Свобода та мистецтва», а в 1895 р. опубліковано найвдалішу і найвідомішу його п'єса "Шквал". Драма мала успіх, була поставлена на сценах Ніколаєва, Харкова, Петербурга; прихильно відзначена критикою, позитивні рецензії опубліковані в газетах «Харківські губернські відомості» та у херсонській – «Південний край».
Публіцист й депутат
80-90-ті роки ХІХ ст. були часом розквіту журналістського та публіцистичного таланту Григорія Миколайовича. У ці роки «…газети «Миколаївський вісник» та «Южанин» буквально переповнені театральними рецензіями, оглядами художніх виставок, фейлетонами, виступами в Думі і просто публіцистичними статтями Г.Н. Ге з актуальних для міста питань. Гострота критики та талановитість суджень, витонченість стилю та висока ерудиція видають авторство Ге навіть у статтях, підписаних псевдонімами»Гостре око публіциста помічало у повсякденному житті міста ті деталі та епізоди, повз які байдуже проходило більшість його мешканців. Газетні нотатки Г.М. Ге є неоціненним джерелом для всіх сучасних дослідників історії. Миколаєва. Його очима ми сьогодні можемо побачити та оцінити повсякденне життя нашого міста наприкінці XIX ст.
Ім'я Григорія Миколайовича Ге на момент його переїзду у Миколаєві уже було добре відомо. Вже з 1874 р., наїжджаючи до міста у службових справах, він публікував у місцевих газетах нотатки щодо питання міського життя, ці ж питання підійматися ним і в
Херсонській губернській пресі. Про мету свого переїзду Григорій Миколайович так писав у газеті «Южанин»: «Я жадав повернутися до самостійного життя. Тільки в такому служінні інтересам суспільства я визнавав задоволення своїй духовної потреби. Тим часом накопичилося у мене життя на очах миколаївського товариства 6 років. Я міг уже розраховувати тут успіх своєї кандидатури у голосні»(депутати міськради по-теперішньому). Дійсно, миколаївське суспільство гідно оцінило соціальну активність Г.М. Ге,і в 1880 році він обирається голосним до Миколаївської міської Думи. У 1884 р. його обирають на другий термін. Григорій Миколайович виявився одним з найбільш активних голосних за всю історію Миколаївської Думи. Прагнучи зробити надбанням всієї міської громади те, що відбувається в Думі, він докладно висвітлював у «Миколаївському віснику» та «Южанине”. Блогером його б тепер треба було називати, а розкривав він ті питання, що обговорювалися в Думі, та які найбільш хвилювали мешканців міста. Йому хотілося, щоб міська Дума стала справжнім органом самоврядування, який висловлює думку більшості городян, а не тільки купки місцевих товстосумів, як це було протягом попередніх 10 років. Щоб уникнути підробок і фальсифікацій при таємному голосуванні, він винайшов спеціальний балотувальний ящик і отримав на нього привілей (авторське право) і, вперше в Росії, це нововведення впроваджено в Миколаївській Думі.
 |
| За такий амбітний проєкт міської Думи голосував Г.Ге |
Не скажеш, що особистість Г.Н. Ге була обійдена увагою миколаївських дослідників-краєзнавців. Статті про нього в різні часи писали О. Топоров, В. Ліфанов, С. Міющенка, В. Чуніхін, О.Золотухін, В.Щукін, С.Гаврилов. Вони регулярно з'являлися в миколаївській пресі, при цьому більшість авторів обмежувались викладом різних фактів його біографії, громадської діяльності, переліком художніх творів.
Цей життєвий приклад служіння улюбленому місту, його громаді залишається й через сто років привабливим. Ось тільки в топоніміці Миколаєва ім'я Ге зовсім не пропорційно репрезентовано. А бібліотеки, що після втілення закону про декомунізацію - розгубились залишившись "безіменними", ніби не знають хто такий Ге що похований на старому християнському цвинтарі Миколаєва.
В.Головченко.
Немає коментарів:
Дописати коментар