А якщо серйозно, то дуже добре що представники 3-х команд не пов'язаних між собою аналітичних центрів запропонували різні візії повоєнного розвитку освіти в Україні. Матеріали всім учасникам було розіслано завчасно. Завдання зустрічі було напрацювати від громадянського суспільства поради: як реформувати вищу освіту.
Добре що почали з фіксації низької якості! Хоча й тут були не всі згодні (одностайно). А модератор так закликав: "спитати думку за межами нашої бульбашки". Знаний філософ та громадський активіст Є.Бистрицький запропонував "долучати також Захід та американців до розробки політик після війни..." Ще б пак, сьогодні український Уряд "банкує" коштом західної допомоги. А зарплату численний вітчизняним бюрократам від освіти явно треба припинити сплачувати, бо проблем в галузі й без війни "вище вежі".
Далі їх перелічили самі чиновники МОНу, ректори столичних вишів, освітяни. Не було тільки студентів. На жаль... Вивели формулу що університети в Україні дуже схожі на карго-культ. В них довгий список чого немає... Гарячу топ-трійку відсутнього склали швидко: якості освіти, науки, свободи чи автономії. далі пішли розбіжності, аж до самої кава-пузи.
Хоча, стрімкий виступ-випад візіонера Михайла Винницького про те, що він читав Парсонса, на якого посилався директор департаменту МОН, але не згоден з ним. І взагалі - університет це кузня соціального капіталу, а про це якраз не домовились навіть представники однієї галузі. А далі - ще гірше: профтеху в Україні немає, він скоріше "мертвий", а хто буде країну відбудовувати? Магістри...на це не зголосяться. І чому Академії наук досі за бюджетом отримують грубі гроші (більше 10 млрд.грн)? Коротше, Михайло сьогодні був, у камізельці революціонера. За що йому від автора - шана. Бо якщо ще до закінчення війни мислити про перебудування системних галузей держави, то треба "відірватись" по-максимуму, а не тільки стільці переставляти, що ми робили після Майдану.
Після перерви, як водиться на громадських зустрічах частина осіб з державними посадами "розчинилась", додалось представників суспільства та пролунали слова про "політики". Тобто вирішили сфокусуватися на процедурах імплементації змін. Тут влучно прозвучало попередження освітнього омбудсмена С.Горбачова що вкрай важливо не допустити феодалізації, як було в реформі децентралізації! Нащо він згадав цю ніби реформу. Надалі її згадували тільки як "взірцеву"! Хоча з цим автор та сотні інших експертів можуть посперечатись.
Виступаючі почали пропанувати. В нас це люблять. І нові фонди відкривати, перезапускати інститут репутації університетів, автономію фінансову, закріпити бізнес-моделі для освіти майже в Конституцію. В той же час: не чіпайте формулу фінансування навчання, бо взагалі втратимо. І не забуваємо про комунікування, бо у ректорів-консерваторів "дуже довгі медійні руки" - спаплюжать будь-які зміни.
- А давайте скорочувати вищі...
- А чому студентів - атеїстів в УКУ не беруть?
Натяк на бунт модератор "придушив" але мікрофону в нього випадково не було під час тих слів, тому онлайн учасники нічого не почули... Далі мир й спокій супроводжував ендшпіль зібрання. Сам Пекар хвалив реформу децентралізації. І не забуваємо про інтереси громад, точніше спільнот. (Яка в нас багата мова?! - це не виступ, ремарка)
Але якщо є бажання перекласти полісі-папери на мову нормативно-правових документів, це така бюрократична говірка, то - велкам, каже модератор. Все одно це треба робити. А так можливо ще грант написати, а може й отримати. На тому й розійшлись...зазначивши що ніхто не знає, яких фахівців будуть потребувати інститути української держави й бізнесу за 5 років.
Далі (якось) буде...
В.Головченко.
Немає коментарів: