Чотири політики расового очищення
Коли Володимир Путін каже, що росіяни та українці – один народ, він має на увазі те, що українці погодяться, коли буде застосовано силу. Російське планування війни передбачало, що українська ідентичність є поверхневим імплантатом, який має бути знищений швидким військовим ударом, який фізично знищить еліту, яку підтримує іноземна держава. Така форма геноциду виявилася неможливою, оскільки базувалася на хибному припущенні. Українське саморозуміння поширюється широко й глибоко серед населення України, аж до того, що люди самі беруть ініціативу, щоб допомогти своїй країні виграти війну. У цьому сенсі українську ідентичність у цій війні набагато легше спостерігати, ніж російську.
Дійсно, війна ставить питання: що таке Росія? Путін не зміг позитивно відповісти на це питання. У всякому разі, він використав російську ідентичність з українською, що зовсім не те, що він мав на меті. Судячи з російських ЗМІ, включно з найголовнішими ток-шоу, домінуючим російським саморозумінням зараз є «антиукраїнство».
Як рекомендували нацистський теоретик права Карл Шмітт і російський фашист Іван Ільїн , російська політика починається з визначення ворога. Це визначення, слід сказати, не дуже точне, та й не може бути таким. Україна як ворог – це просто, в офіційній російській риториці, своєрідне сховище всього, що лякає пропагандистів: нацистів, геїв, євреїв, євреїв-геїв-нацистів тощо. Наразі провідною ідеєю є те, що Україна є батьківщиною сатанізму. Це добре гармонує з вченням Ільїна.
Серед російських еліт немає явного образу Росії; однак у політиці можна знайти неявне расове поняття. Тривога, яку Путін поділяє зі своїми ультраправими шанувальниками, пов’язана з демографією: незабаром нас буде недостатньо, а їх буде забагато. Попри те, що Росія не змогла в Україні досягти військових цілей, які поставили її лідери, вона провела амбітну політику расової трансформації. Я маю на увазі не геноцидну політику, яку Росія проводить проти України (хоча, як ми побачимо, вона збігається), а радше російську євгеніку, спробу побудувати «здоровіший» російський народ шляхом боротьби.
Початок війни, а потім оголошення мобілізації вигнали значну частину російської інтелігенції та середніх класів за кордон. З точки зору Путіна, це було необхідне « самоочищення », під час якого Росія «випльовувала» зрадників (його формулювання), як комах. У початкових силах вторгнення, а потім і серед мобілізованих російські етнічні меншини були представлені надмірно . Це також змінює колір багатонаціонального населення Росії, роблячи його більш російським. По- третє, Росія зараз спустошує свої в'язниці, щоб відправити цих людей воювати і вмирати в Україні. Це теж явно подається як очищення російського населення.
Усі ці дії пов’язані зі скороченням населення Російської Федерації. Четверта расова дія з лишком компенсує це. Це систематичне захоплення українських жінок і дітей і їх депортація на простори Росії. З окупованих Росією територій було депортовано близько трьох мільйонів людей , непропорційно молодих жінок і дітей. Щонайменше двісті тисяч і навіть 700 тисяч дітей силою вивезено до Росії. (Для порівняння: нацистська Німеччина за всю Другу світову війну депортувала на асиміляцію близько 200 тисяч польських дітей.) Логіка полягає в тому, що жінкам доведеться вийти заміж за росіян, а діти виростуть росіянами.
Український військовий, на передовій під Бахмутом, 4 січня 2023 року
Стратегія депортації дотримується тієї ж логіки, яка спонукала Росію до вторгнення в Україну: українці — це просто білі християни-проторосіяни, які не знають своєї справжньої ідентичності, яких можна переробити силою. Жінок і дітей депортують після проходження «фільтраційних таборів», у яких чоловіків, яких вважають непоправними українцями, просто розстрілюють. З української точки зору це геноцид і причина, чому війну потрібно виграти. Юридично кажучи, їхнє судження правильне: хоча російські чиновники продовжують хвалитися всіма дітьми, яких Росія викрала, ця практика прямо названа геноцидом у конвенції 1948 року.
Точиться дискусія про те, чи є Росія фашистською. Євгенічний характер війни видається актуальним для цієї дискусії. Десять років Путін говорив про світ без правил, світ перманентної боротьби за ресурси, яка визначатиме (цитую промову 2012 року), «хто стане лідером, а хто залишиться аутсайдером і неминуче втратить свою незалежність»." Тоді Путін описав особливість Росії, використовуючи термін російського фашистського мислителя Льва Гумільова. Коли у вересні минулого року Путін оголосив про «анексію» українських територій, він заявив, що до Росії не діють жодні правила, оскільки це особлива цивілізація. У цьому випадку він цитував, як це часто робить, російського фашистського мислителя Івана Ільїна.
І тому навіть коли ми переходимо від пропаганди до практики, визначення Росії залишається порожнім: це просто раса, яка випереджає інших людей за ресурси, боротьба, яка починається з расового очищення. Здавалося б, це був би фашистський погляд на речі.
У цьому світлі Росія в іншому сенсі є «антиукраїною», оскільки українська політична презентація війни не має нічого спільного з расою, а пов’язана лише з громадянською самообороною. Тоді як воєнна євгеніка Росії базується на страху перед майбутнім, українці наполегливо визначають свою найвищу мету як «свободу», тобто відкрите майбутнє, повне можливостей.
7 січня 2023 рік.
Немає коментарів:
Дописати коментар