Інформування й соціалізація - його заповіт

І.Стариков та його учень Г.Головченко

Три десятки років був знайомий з яскравим миколаївським громадянином, професором, соціальним психологом Іллею Мойсейовичем Стариковим, на жаль на початку цього року його життя обірвалось. Потім почалась гаряча фаза війни. Десять місяців минуло. Вирішив згадати вплив цього миколаївського Дон Кіхота на ойкумену!


Професор педагогіки - доктор наук Ілля Стариков народився за кілька кварталів від верфі. Перша його професія, як і у багатьох у Миколаєві, — суднобудівник.

Півтора десятка років Стариков пропрацював на суднобудівному заводі Океан, а потім захворів на наукову організацію праці. Була така надія наприкінці 60-х на реанімацію людського впливу на радянську економіку. Миколаїв його стараннями став колискою наукової школи підготовки робітників на виробництві. Для будівництва авіаносців, робочих рук потреба була сила-силенна!

Ілля Мойсейович захищає кандидатську, пізніше — докторську, але з Миколаєва від'їжджає лише у відрядження. Географія його впроваджень - береги всього СРСР, від Клайпеди до Владивостока.

У Миколаєві ж, задовго до соціальних комп'ютерних мереж, він почав плести спільноту однодумців. У нього «в контакті» журналісти, соціологи, письменники та поети, педагоги та виробничники. Це сьогодні звуть модним англіцизмом “нетворкінг”.

Він багато пише. Це література, публіцистика. На конкурсі молодих прозаїків його розповідь поступилася лише В. Аксенову.

Пізніше Стариков почав активно просувати практичну та соціальну психологію, коли вона злегка відкрилася для радянської людини.

Його перші книги з цієї теми, які мені пощастило видавати у Миколаєві на початку 90-х, були присвячені розбору практичних ситуацій, зокрема сексуальному вихованню батьків та дітей.

У середині того ж "проривного" десятиріччя Стариков, професор держуніверситету, підтримав починання свого студента Гліба Головченка – Коледж Преси та ТБ.

Ілля Стариков у Миколаєві не лише активно викладає та консультує, а й багато дописує в місцеві медіа. Це і наукові статті, матеріали, сценарії, проза. "Стар" нікого «не вантажить», у свіжих текстах він досліджує та розшифровує життєві ситуації, що мали місце з різними миколаївцями. Розпочинає на сторінках міської газети дуже корисні суспільству дискусії.

Коли він досліджує поведінку історичних персонажів, то сьогоднішнім читачам ніби дає «сигнал» — великі справи починаються з боязких кроків. Декількома есе він виступав у “Губернському ТИЖНІ” з розповіддю про дивовижного генерала ГУЛАГу одесита Нафталія Френкеля.

У малих містах, де люди знають і зустрічають знайомих більше, ніж з одного під'їзду, подібні диваки зміцнюють і виховують своїм прикладом громаду.

Так було (у Ламанчі), так є у наші дні у Миколаєві, що на півдні України, де міста молоді. Стариков сприяв встановленню горизонтальних соціальних зв'язків між людьми. А як науковий керівник єдиного недержавного вишу, що готував кадри для місцевих медіа, закладав фундамент підготовки ефективних комунікаційників.

Його суттєвий вплив фокусувався саме на інформуванні та соціалізації. Не випадково професор Стариков працював останні 30 років зі студентами журналістами та психологами. А ще він допомагав молодшим колегам-викладачам проводити наукові розвідки, захищати праці, видаватись. Гадаю його найкращі учні продовжать цю його роботу задля становлення української науки. А десятки книг І.Старикова залишилось у бібліотеках й обов'язково знайдуть своїх читачів, бо людям завжди хочеться “розв'язувати” практичні психологічні кейси. Раджу!

Публіцистика Ілля Мойсейовича - це те, чого буде не вистачати міським газетам. Вести розумну бесіду з читачем сьогодні стає не модним. Тренд на хайп, чи маніпулювання. Але серед миколаївських колег знаю добрий десяток авторів, до зростання яких Стариков був дотичен, тому впевнено очікую свіжі тексти що надихають, може не в паперових газетах, у соцмережах. Така вже побудова цього світу - вчителі за життя не всі досягнення своїх учнів мають побачити. Пам'ятаю, як Стариков після відходу свого вчителя - академіка Батишева зорганізовував на згадку про нього наукові конференції.

Зберігати пам'ять - це такий простий людський тест, який не піддається кон'юнктурі…

В.Головченко, 

фото Богдана Головченко.