У ці дні, коли розпочалося оформлення документів учасників бойових дій, чомусь згадують синдром “афганців”. Для молодих людей поясню – це не мешканці країни Афганістан, це наші земляки, які у 80-ті роки «виконували міжнародний обов'язок у Демократичній республіці Афганістан”. По містах України досі стоять пам'ятники на згадку цим подіям. Радянський Союз грав у цій чудовій та відсталій провінції, колись британській колонії Індія, свою геополітичну гру. Хто каже, хотіли відсунути громадянську війну від радянських середньоазіатських республік, хто каже – хотіли взяти під контроль наркотрафік до Америки... Не знаю всієї правди, знаю тільки, що вже з середини 80-х для того, щоб поїхати до Афганістану, чи то офіцеру, чи то службовцю СА доводилося «підмазувати» начальство, чи військкомат. Саме ця, партизанська по суті війна, навчила величезних мас радянських людей, одягнених у форму з погонами – комерційним прийомам. У бідній країні навіть нехитрий солдатський скарб був товаром, не кажучи вже про зброю. Ну а жителі Афганістану, пуштуни та таджики – природжені торговці.
Не дуже змінилися підручники з тактики після цієї війни, але сильно змінилися відносини в суспільстві. Ті, хто заробив на перепродажі, мріяли це повторити. Ті, хто не заробив, але чув – мріяли потрапити туди. Кількість вантажів, які прямували туди із Союзу, зашкалювала. Мабуть, це на генетичному рівні “спрацьовує” сьогодні в Україні, коли з окупованих сіл та міст нащадки тих мародерів в російському війську, тягнуть унітази та кухонний скарб із кондиціонерами. Часом і операції, як у ту війну, російське командування організовує, з метою завдати серйозної шкоди, щоб героїчно потім відновлювати. Приклад Маріуполя – тому яскраве свідчення.
Парадоксальне рішення застосовувало радянське командування, яке направило для відновлення зруйнованого під час штурму палацу Аміна – колишнього правителя Афганістану, військово-будівельну частину Тихоокеанського флоту.
До чого б це? Контролю за діями військових та політиків не було!
Політпрацівники та інші пропагандисти, як могли, створювали в армійському середовищі легенду про чисті помисли радянського командування та підступних душманів. Але цензура і тотальна закритість здорово заважала об'єктивному висвітленню війни, та й правда часом була неприваблива. Наприклад, як естрадні виконавці калібру Пугачової та Кобзона працювали в частинах обмеженого контингенту радянських військ в Афганістані, а за це отримували на відкуп гастрольні вотчини.
Ця війна, яку практично не висвітлювали в офіційних ЗМІ, дуже серйозно підірвала підвалини радянського ладу як в оборонній галузі, так і в міжнародній політиці. Загострилася ізоляція та технологічне відставання ВПК. Війна стала об'єктивним мірилом міцності ладу та систем управління народним господарством. Зазвичай війни приносили державам не просто успіх, а й видобуток. Ця війна мало того, що принесла людські жертви (14 тисяч убитими) серед радянських людей, так вона ще розкрила всю слабкість ладу. Точно те саме ми сьогодні спостерігаємо в часи агресії в Україну.
Ось і виходить, що кремлівські старці, які затіяли ту війну вже давно померли, так і не скориставшись її плодами, а пострадянський народ усе «віддувається»! Окрім іншого, йде забалакування головного уроку: війна РФ проти України стала можливою через нерозумну, волюнтаристську політику влади, яку ніяк не обмежує тамтешнє громадянське суспільство. Не випадково саме «загравання» із сепаратистами – стало ідеологією підготовки до “СВО”. А маса псевдо військкор із російської сторони працюють відверто пропагандистами, вербувальниками “за товарами” на війні. Лише 90 тисяч убитих за 9 місяців російських військових – чималий рахунок. Але жадоба наживи, зокрема у народі, затуманюють свідомість + телепропаганда.
США наприкінці 60-х потрапили до В'єтнамської авантюри. Але там були не просто мільйонні марші з антивоєнними гаслами, там діячі культури та журналісти, філософи організували у суспільстві дискусію про руйнівну роль війни для «американської мрії». Все це – зробило, по-перше, американську армію професійною, тобто реформованою, а по-друге, чіткіше дозволило усвідомити політикам, де грань між реальною політикою та військовими діями за допомогою призовників.
Радянський Союз як геополітичний суб'єкт закінчився, у тому числі під впливом афганської авантюри. Тож ті, хто славить у Москві сьогоднішню війну, автоматично визнається в тому, що й тоді й зараз, сприяють смерті політичного устрою. Напевно, якщо війни не називати війнами, їх результати стають розмитими та протилежними першопричині!
В.Головченко.
Немає коментарів:
Дописати коментар