Бути директором археологічного музею в Миколаєві - небезпечно (Справа Феодосія Камінського)

Директора Миколаївського історико-археологічного музею Феодосія Тимофійовича Камінського (1888–1978) нові покоління миколаївчан стали забувати. А між тим - персона непересічна. Виявляється, він був нагороджений як учасник Першої світової війни орденами Святого Станіслава II-го і III-го ступенів, Св. Анни II-го, III-го і IV-го ступенів (Аннінська зброя), орденом Святого Володимира IV-го ступеня. Про нагородження Ф. Т. Камінського цими нагородами жоден миколаївський дослідник радянської доби не писав. Феодосій Тимофійович Камінський на війні був кілька разів поранений.

Біографію Феодосія Тимофійовича Камінського почав активно друкувати тільки років 15 тому історик Володимир Володимирович Щукін:

"Камінський Феодосій Тимофійович (14[27].08.1888 р. с. Богоявленське Херсонської губернії - 11.10.1978 р. Миколаїв) - краєзнавець, археолог, громадський діяч.

Народився в сім'ї робітника. Навчався у Миколаївському механіко-технічному училищі (1902–1906 рр.) /за іншими даними – у міському 6-класному училищі/, потім у Миколаївському реальному училищі (1906–1909 рр.)

З юнацьким періодом життя Ф. Камінського пов'язано кілька легенд: він захопився українським фольклором, навчився грати на бандурі грою, його гру оцінила Леся Українка, подарувавши йому новий музичний інструмент. Зустрічаються згадки про те, що в 1907 р. він здійснив подорож до Єгипту, брав участь у роботі експедиції англійського археолога Говарда Картера. Навчався у військовому училищі в Петербурзі та одночасно (1910-1912 рр.) був вільним слухачем Петербурзького археологічного інституту. Після закінчення військової школи він відмовився від військової кар'єри й поїхав до Катеринослава, де почав працювати в місцевому музеї під керівництвом Д. Яворницького, займався дослідженнями в галузі археології та етнографії. Влітку 1914 р. отримав свою першу самостійну ліцензію від Імператорської археологічної комісії та проводив розкопки кількох скіфських курганів у Херсонській губернії.

У 1914 р. з початком Першої світової війни мобілізований до дієвої армії. Війну Ф. Камінський розпочав підпоручиком Сімферопольського піхотного полку. Служив на передовій, брав участь у Брусилівському прориві. Отримав чотири поранення, демобілізований у званні капітана, повернувся до Миколаєва. Ф. Камінський згадував про те, що у 1915 р., у Львові, відвідав вже тяжко хворого І.Я. Франка.

З січня 1920 р. Ф.Т. Камінський служив у Миколаївському відділенні Українського Народного Кооперативного Банку, займався активною громадською діяльністю: брав участь в організації «Спілки учнів-українців «Зірка», став одним із ініціаторів відкриття курсів української мови, виконував доручення товариства «Українська кооперативна книгарня», був членом товариства "Просвіта". У квітні 1920 р. Ф.Т. Камінського вперше заарештували за сфабрикованим доносом у пособництві білогвардійцям. Члени Музейної секції губернського відділу освіти звернулися за допомогою до А. Луначарського, за його клопотанням хибне звинувачення було знято. Ф. Камінського звільнили, і він виїхав до Москви.

На початку весни 1921 р. Ф.Т. Камінський повернувся до Миколаєва, своєрідною «охоронною грамотою» для нього став лист за підписом О. Луначарського про те, що він є уповноваженим Народного комісаріату освіти з охорони та обліку пам'яток матеріальної культури. З березня того ж року він працював завідувачем секції музейно-екскурсійної роботи Миколаївського Політпросвіту.

У травні 1923 р. Ф.Т. Камінський змінив померлого С.І. Гайдученка на посаді директора історико-археологічного музею. З 1925 р. він брав активну участь у розкопках, які проводив в Ольвії професор Б. Фармаковський, матеріали з розкопок надходили до зборів музею, а після смерті вченого Ф.Т. Камінський входив до складу Наукової ради Ольвійської експедиції. У 1924 р. призначений вченим охоронцем Ольвії. Він склав проект постанови про перетворення стародавнього городища на заповідник Академії наук України та активно домагався його реалізації.

Ф. Камінський проводив самостійні археологічні дослідження у районі Миколаївського торговельного порту, Спаського урочища. До його дослідних заслуг належить відкриття 15 серпня 1927 р. городища "Дикий Сад", де їм виявлено бронзовий котел, який відтоді посів почесне місце в експозиції Миколаївського краєзнавчого музею. Дослідник дбав про збереження історичних пам'яток Миколаївщини – виявлених ним залишків редуту в районі Мазепиної балки, спорудженого у 1709 р. військами шведського короля Карла ХІІ та гетьмана І. Мазепи; будинку в Миколаєві, в якому мешкав письменник В. Гаршин. За музею під керівництвом директора діяв гурток «Друзі музею». Його учасниками були представники різних професій, яких поєднував інтерес до історії рідного краю. Гуртківці вивчали цікаві історичні об'єкти Миколаєва та околиць, проводили розкопки на берегах Бузького лиману та в Ольвії, проводили активну екскурсійну роботу.

У 1928 р. Ф. Камінський домігся переселення музею до більш просторого будинку магістрату (гауптвахти), що розташовувався на центральній площі міста. При музеї створено першу Україну лабораторію, в якій працювали над збереженням та реставрацією зібраних цінностей, хімічною та фотолабораторією.

Особливу завзятість виявив Ф.Т. Камінський у справі збереження однієї з найвидатніших історико-культурних пам'яток м. Миколаєва – комплексу Миколаївського Адміралтейського собору. На його наполягання наприкінці 1928 р. приміщення та подвір'я собору було передано у розпорядження музею, де було розгорнуто експозицію військово-морського відділу музею, а на подвір'ї собору почалося створення позамовної експозиції «Куточки старого Миколаєва», центром якої стала статуя з пам'ятника А. З. Грейгу, врятована 1925 р. Ф. Камінським від переплавки. Із цього приводу він ще 1926 р. писав Б. Страдомському: «... відвоював усі атрибути пам'ятника Грейгу: гармати, ланцюги, якорі.

Тепер я вирішив усе це зосередити і саму статую Грейга в огорожі морського собору, надавши, звичайно, статуї Грейга вертикальне положення. Поставлю на невеликому постаменті статую Грейга, а довкола його гармати. Тут ми взагалі створюємо позашляховий наш підвідділ, приймаючи під охорону і могилу Фалєєва і навіть, певною мірою, і будівлю собору».

Директор музею наполягав на необхідності передачі музею всього комплексу оздоблення собору, переконуючи владу в тому, що більшість цих артефактів представляють історико-культурну цінність. Коли почалося зняття та передача на переливання дзвонів із дзвіниці собору, директор просив залишити частину з них у колекції музею, у чому йому було відмовлено. Ф. Камінський відмовився передати на переплавляння старовинні гармати з колекції музею.

Активність та принциповість Ф.Т. Камінського викликала дедалі більше роздратування у представників влади. Восени 1929 р. вченого було заарештовано у сфабрикованій справі «Спілки визволення України». 29 січня 1930 р. колегія ГПУ УРСР винесла рішення про п'ятирічний зміст Ф. Т. Камінського у концтаборі на Далекому Сході.

1933 р. Ф. Камінський повернувся в Україну, оселився у Запоріжжі (поселення в Миколаєві йому заборонили), працював у проектному відділі «Запоріжсталь». Брав участь у роботі Дніпрогесівської (Дніпробудівської) археологічної експедиції. У 1937 р. його знову заарештовано і засуджено, покарання відбував у Нікополі (до 1949 р.) потім перебував на поселенні в м. Петропавловськ (Північний Казахстан).

У 1954 р. Ф.Т. Камінський реабілітований та повернувся до Миколаєва. У 1954–1958 pp. він працював старшим науковим співробітником Миколаївського краєзнавчого музею. Після виходу на пенсію за віком та станом здоров'я, продовжував займатися краєзнавчою роботою: проводив екскурсії пам'ятними місцями Миколаєва, читав лекції, написав понад 100 статей та нарисів, опублікованих у місцевих газетах «Бузька зоря» та «Південна правда».

Ним здійснено записи очевидців та учасників різних подій: судового процесу над П.П. Шмідтом у 1906 р., руйнування 1936 р. могили засновника Миколаєва М. Фалєєва, страти піонерів-підпільників Віті Хоменка та Шури Кобера, бою 68-ми десантників під час визволення Миколаєва 1944 р.

У 60-х рр. Ф.Т. Камінський був почесним головою миколаївської групи Одеського археологічного товариства Головною метою цієї групи стало порятунок пам'яток археології від знищення та забуття та проведення охоронних розкопок тих пам'яток, які вже зазнали руйнування. Археологи проводили охоронні розкопки курганів доби бронзи та скіфського часу на мисі Миколаївський, який ми тепер знаємо як городище “Дикий Сад”.

Жив він на вулиці Міщанській (Громадянській), No 53. 11 жовтня 1978 р. Ф. Т. Камінський був вбитий грабіжниками у власній квартирі. Частина його особистих зборів предметів мистецтва та історичних артефактів була вкрадена. Пліткують, що серед вкраденного була оригінальний малюнок Т.Шевченко (“Сон”). Швидко “знайшли” вбивцю й продавця краденого - студента з Криму, який артистам московського цирку продав речі Камінського.

Згодом особистий архів (за винятком викраденого) з матеріалами історичних та краєзнавчих досліджень надійшов до Миколаївського обласного краєзнавчого музею.

В.Головченко.

Декілька років тому миколаївські телевізійники зробили такий фільм про славетного земляка. А він заслуговує на блокбастер!